 (19.04.1969, м. Брусилів Житомирської обл. – 19.03.2023, Київ)
Перестало битися золоте серце нашого друга – письменника, поета, краєзнавця, нащадка дивинського отамана Федора Святненка, доброї і чесної людини Володимира Григоровича Святненка.
Володимир – автор історико-краєзнавчих книжок “Рідний край над Здвижень-рікою. Відлуння сивої давнини” (2010), “Рідний край над Здвижень-рікою. У терновому вінку” (2012), “Рідний край над Здвижень-рікою. Дві великі перемоги” (2015), “Брусилів. Літопис 1980-х” (2016), “Старожитності Здвижень-краю” (2016), “Брусилівщинавіменах. Артисти, музиканти, художники” (2017), “Брусилівщина в іменах. Письменники” (2019), “Брусилівщина в іменах. Науковці” (2021), роману “Самурай. Українська історія” (2019), книги оповідань “Поляни” (2021), підручниківв“Історія рідного краю” для 7 – 9 класів загальноосвітніх шкіл Брусилівщини.
Його працю оцінено, він лауреат Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка (2017), лауреат Літературної премії імені Василя Юхимовича (2018), переможець конкурсу “Краща книга року Житомирської області” в номінації “Мій край” 2016 і 2017 років.
Ось відгуки людей, які знали Володимира…
Ірина Головай: “Боляче вірити цій сумній звістці, адже Володимир Святненко – це Світло і Праця, Любов до всього рідного... Дуже багато зробив для Брусилівщини й України цей неповторної Душі Чоловік. Його добрі справи навіки лишаються нам і нащадкам”.
Тамара Коваль: “Невблаганна смерть забирає кращих... Але житимуть вічно в пам’яті земляків його книги про рідний край, його історію”.
Ірина Красуленко: “Він був людиною з великим чуйним серцем! Він був справжнім українцем! Залишив цей світ... А по собі залишив слід, який буде вписано в історію Брусилівщини золотими літерами. Його титанічна праця – безцінний спадок для земляків! Сум, біль втрати і невимовний жаль”.
Наталія Куліш: “Дуже талановита, щира людина”.
Олександр Михайлик: “Це непоправна втрата для Брусилівщини і всієї України. Добре його знав – це був справжній подвижник, який стільки зробив для дослідження минулого Брусилівського краю! І так рано пішов, у розквіті сил та творчих планів... Адже він планував видати ще декілька томів книг «Брусилівщина в іменах». З ним так цікаво було спілкуватися про минуле Брусилівщини, адже ми з ним земляки”.
Святі земляків своїх не покидають… А для того, щоб нащадки не забули про Володимира Святненка, треба у Брусилові поставити йому пам’ятник, перейменувати площу чи вулицю, створити краєзнавчу премію його імені.
Про мою книгу “Житомирщина в боротьбі” Володимир Святненко писав: “Автор не хоче, аби його герої вмерли (в прямому і переносному значенні цього слова), тому для кращого збереження образів описує їхню зовнішність, поведінку, манеру спілкування”. І це правда!
Я знав про важку хворобу Володимира – він розповів мені про це в телефонній розмові. Я зрозумів, що він приречений, але дуже не хотів, щоб він помирав!
Радію, що книги, які Володимир залишив для нас, продовжуватимуть його життя і розкіш нашого з ним спілкування. А я ще пам’ятатиму його рецензію, одну з найкращих на мої книги. “Почуття власної гідності героїв книжки, – писав він, – мотивують на вчинки, що виходять за межі звичайного, загальноприйнятого, і викликають у читачів щире захоплення, подив і бажання наслідувати”.
Таке ж захоплення викликав і Володимир, який, бувши довгі роки прикутий до інвалідного візочка, невтомно творив українську культуру, популяризував свої і своїх однодумців книжки, повертав Україні славні імена своїх земляків.
Вічна пам’ять!
Роман КОВАЛЬ, Історичний клуб “Холодний Яр”
Київ, 19 – 20 березня 2023 р. |
