 Торік на Київщині шукали коротший шлях між нашими позиціями і на лісовій дорозі побачили спалену автівку. Військових позицій поруч не побачили, тож були здивовані – навіщо по цивільній автівці в лісі було завдано потужного бомбового удару?
Поруч знайшли недобудовані корпуси санаторію, в одному з яких переховувалися під час авіанальоту. Зручне місце, окремо від наших позицій, можна сховати авто.
Тиждень по тому біля ще цілого супермаркету в Лютежі до мене звернувся місцевий дядько (чомусь саме до мене). Він пояснив, що в перші дні вторгнення росіян знайшов на лісовій дорозі розбомблене згоріле авто, у якому побачив понівечені згорілі тіла військових – чоловіка і жінки. Викопав поруч яму, поховав загиблих. Місце позначив саморобним хрестом.
За два дні я знову навідався туди, однак могили не знайшов. Вирішив, що ішлося про іншу згорілу автівку в цих лісах.
Та розбомблений ліс не йшов з пам’яті. Подумки повертався туди ще не раз. Згодом ми переїхали воювати під Мощун, де подібних понівечених вибухами ділянок у лісах – безліч.
Минули тижні важких боїв за Київ. Кацапи відступили. Нових завдань у нас не було, тому одного дня ми вирушили місцями боїв лютого – початку березня 2022 р., щоб подивитися на позиції росіян, яких ми тоді “чорнобаїли” в Козаровичах. З нами вирушив італійський журналіст Сандро, давній знайомий Ігоря. Дорогою я вирішив показати йому це місце в лісі за Лютежем. І цього разу таки знайшов могилу.
Вона мала вигляд невеличкого насипу з піску в борозні, з увіткнутими в ґрунт пластиковими деталями від авто та якоюсь табличкою. Можливо, місяць тому це все мало вигляд хрестика. Прискіпливо оглянув згоріле авто і знайшов рештки ящика з обгорілими пожмаканими цинками від набоїв 5.45, частину переднього номерного знака А0417АТ (перша літера не збереглася) – може, за цими даними вдасться дізнатися, хто загинув в авто.
Цього ж дня через своїх командирів вийшов на офіцера бригади, який опікується загиблими та зниклими безвісти. Виявилося, що він уже знає про цю могилу, однак такими похованнями має займатися поліція з Бучі, координати могили він уже передав. Саме в ці дні відбувалась ексгумація численних братських могил навколо Бучі, тому я розумів, що черга до могили двох військових у лісі дійде не скоро. Проте погодили з ним тримати на контролі це питання і в разі затягування нагадати.
Минуло три дні… Ми дістали завдання на півночі Київської області. Дорогою навідалися до місця – і знайшли могилу порожньою. Отже, ця історія, що не давала спокою, завершилася для мене. Вічна пам’ять цим двом воякам! Сподіваюсь, їх поховають з усіма почестями.
Олег СОБЧЕНКО
Примітка. Олег, коли писав цей спогад, не знав, що в могилі спочиває Ірина Цвіла, з якою він заприязнився ще в с. Пісках, біля Донецького аеропорту, взимку 2014 – 2015 рр. На його публікацію у ФБ відреагували свідки трагедії. Дмитро Кайтанюк написав: “У тому авто було 5 людей, троє дістали поранення, двоє – Дмитро Синюка та Ірина Цвіла загинули. Машина і «Військова варта» були атаковані ракетами «повітря – земля» з ворожих вертольотів. Я один з тих, хто вижив”.
Вижив також Євген Кузьмич. Він теж підтвердив обставини загибелі Ірини та Дмитра. Відгукнулася й дочка Ірини Дарка. Вона повідомила, що знайшла мамину могилу. І перепоховала її у Броварах.
Ірина Цвіла-“Лінза” народилася 29 квітня 1969 р. на Київщині. Вчителька, козачка батальйону “Січ” (2014), членкиня ВО “Свобода”, учасниця Революції гідності, учасниця вшанувань героїв Холодного Яру. Загинула 25 лютого 2022 р. в боях за Ірпінь. Нагороджена орденом “За мужність” III ст. (посмертно). 6 травня 2022 р. на її честь у Броварах було перейменовано вулицю Олександра Блока.
А славний Олег Собченко, козак 72-ї ОМБр ім. Чорних запорожців і наш товариш, загинув у бою за Україну 24 січня 2023 року. Вічна слава!
На світлині – Дмитро Синюка та Ірина Цвіла. |
