 Протягом віків образ українця був пов’язаний із землеробством та обороною рідного краю. Таким був і мій друг Анатолій Калєтник, який навіть на лінії фронту, у вільний від боїв час, садив огірки, кабачки, іншу городину. Обладнання для обробки землі на фронті не було, тож майстрував із чого прийдеться. Розповідав, як збив дві палиці, набив на них цвяхів і змайстрував з того граблі.
Анатолій Калєтник народився 19 січня 1977 р. на Ямпільщині. Закінчив Вінницький сільськогосподарський інститут. Працював в аграрних товариствах, а згодом став успішним фермером.
У родині Калєтників було все для щастя. Його дружина Олена ділилася зі мною: “Так, як ми прожили наше життя, – про таке можна прочитати лише в казці. Наші долі були подібні до двох половинок вази, які в момент, коли їх приклали одну до одної, зрослися в цілісну посудину, яка наповнювалася спільними здобутками”.
У шлюбі в них народилося двоє синів – Іван та Костянтин. Також родина Калєтників плекала мрію усиновити когось із дітлахів з дитячого будинку, якому вони надавали допомогу.
Коли Анатолій з родиною жив у місті, його бувало запитували, чому не переходить на російську. Він відповідав: “Рідної мови, говорити якою навчила мене мама, я ніколи не зраджу”.
У 2014 р. Анатолію принесли повістку. Дружина зателефонувала йому, запитала, що з нею робити. Його відповідь була категоричною: “Бери! Якщо я даний Богом на цю землю, то я маю обов’язок її захищати”.
Воював на Луганщині. У 2014-му в Попасній Толя був на крок від смерті, та Божа рука захистила його від “Граду”.
25 лютого 2022 р. знову прийшла повістка. Анатолій без вагань пішов на захист України. Воював на Херсонщині. Друзям не поспішав відкривати, де він. І на питання в телефонній розмові “де ти?” відповідав: “На кавунах”. Друзі запитували в його дружини: “Чи справді Толя в себе на полі кавуни посадив?”
У серпні 2022 р. на Херсонщині він ледь не загинув від вибуху міни. Та доля знову вберегла його.
Напередодні широкомасштабного вторгнення Олена вишила дві сорочки одного кольору: для чоловіка і для себе, щоб у червні разом піти на випускний вечір сина. Та, на жаль, він не встиг одягнути нової сорочки – загинув 23 лютого 2023 р. під м. Первомайськом на Донеччині.
Коли він востаннє повертався додому, величезний живий ланцюг людей – від Тульчина і до Ямполя – схилили коліна. Тульчин, Вапнярка, Томашпіль, Комаргород, Клембівка та Ямпіль – скрізь були його колеги і вдячні земляки. У день похорону вулиці рідної Клембівки не могли вмістити потоку людей, які прийшли попрощатись із щирим другом та побратимом.
Вічна слава Тобі, захиснику!
Надія ВІННІК, Історичний клуб “Холодний Яр” |
