 Онук вояка УПА Дмитро Коцюбайло народився в Самостійній Україні 1 листопада 1995 року. За кілька днів перед його народженням, 28 жовтня, ми провели перше вшанування героїв Холодного Яру – поставили меморіальний знак на місці останнього бою Василя Чучупака.
Останній бій Дмитра буде через 27 років…
Командир 1-го Окремого механізованого батальйону Сухопутних військ ЗСУ “Вовки Да Вінчі” Дмитро Коцюбайло (псевдо “Да Вінчі”) загинув 7 березня 2023 року.
“Герой України, доброволець, людина-символ, людина-хоробрість. Загинув у бою під Бахмутом, у бою за Україну. Один із наймолодших Героїв України. Один із тих, чия особиста історія, характер, сміливість навіки стали історією, характером і сміливістю України”, – зазначив Президент України.
Дмитро Коцюбайло – учасник Революції гідності, після перемоги якої пішов добровольцем на війну в лавах ДУК “Правий сектор”. Дмитрові тоді було лише 18 років. Юнак став командиром взводу, пізніше – роти. У 2014 р. на Донеччині дістав важке поранення, після одужання одразу повернувся на фронт.
Усі 8 років – із 2014-го – Дмитро Коцюбайло воював на Сході України. Брав участь у звільненні Карлівки, селища Пісків, Авдіївки, у боях під Степанівкою, Савур-могилою, Старогнатівкою… Планував бути на фронті, поки Україна не поверне всі окуповані території. “Мені болить за Україну, – казав він. – Я хочу для неї перемоги”.
У 21 рік Дмитро став командиром 1-ї Окремої штурмової роти “Вовки Да Вінчі”, яка входила до 5-го батальйону ДУК “Правий сектор”. У 2022 р. підрозділ “Вовків” став батальйоном.
У 2017 р. “Да Вінчі” здобув орден “Народний Герой України”, а 30 листопада 2021 р. – звання Герой України. Вручив “Золоту Зірку” Президент України – урочисто, у стінах Верховної Ради.
Прийнявши найвищу державну нагороду, Дмитро сказав: “Для мене ця нагорода насамперед – моїх побратимів. Бійців, які всі 8 років вірили в мене, у нашу перемогу. Хлопців, які загинули, були поранені”.
“Да Вінчі” не був кадровим військовим та не служив у ЗСУ. Лише у 2022 р. йому – за заслуги – надали перше військове звання – “молодший лейтенант”.
У юні літа Дмитро мріяв стати художником, а став Героєм України.
Ще за життя він став легендою.
У 2017 – 2018 рр. Дмитро взяв участь у 22-х і 23-х вшануваннях героїв Холодного Яру. Промовляв у Медведівці під час відкриття 23-х вшанувань – біля пам’ятника Максимові Залізняку. Дмитро продовжив шлях Залізняка і тепер разом з ним охороняє небо над Україною.
Сподіваємося, що всенародна любов до Дмитра допоможе створити його культ. І на футболках наша молодь носитиме не образ чужого нам Че Гевари, а рідного Дмитра Коцюбайла – “Да Вінчі”.
А в Холодному Яру – на найвищій його точці – цього літа має постати пам’ятник видатному українському воїнові. Поруч будуть його побратими – Хаммер, Куцин і Жованик. Роботу вже почали скульптор Ігор Семак та архітектор Олександр Бучацький.
Вічна слава борцям за волю України!
Роман КОВАЛЬ, Історичний клубу “Холодний Яр” |
