До історії гасла “Слава Україні”
Наприкінці жовтня ц. р. вояки ЗСУ змусили російських полонених кричати “Слава
Украине”. І згадав я історію столітньої давнини…
Не минуло й двадцяти хвилин відтоді, як Окрема кінна дивізія пішла в атаку проти більшовицької піхоти, коли знов забряжчали підкови на вулицях Сніткова. За хвилину всі побачили, як кільканадцять кіннотників у коротких кожушках і сірих шапках із червоними шликами гнало отару з трьохсот здоровенних рудих московських “ваньок”.
Більшість із них були закривавлені. Кінні весь час підганяли їх, щоб ті швидше йшли, а в одного козака, як видно, урвався терпець. Він вихопив шаблю і закричав: – Бігом! Бігом, чортові діти! Кричи: слава Україні! А ні – то рубати буду!!!
Решта кіннотників і собі вихопили шаблі. Полонені що було сил рвонули по вулиці з криком:
– Слава Украине! Слава Украине!
Це було так смішно, що люди, які вийшли на вулиці Сніткова, забули на мить про війну й засміялися. Сміялися старшини і козаки, які спостерігали за цим повчальним уроком.
“Хтось може скаже: «Чи це було на місці – так поводитись із закривавленими полоненими?» – закінчував свою розповідь старшина Армії УНР Семен Левченко. –
Так! Це було на місці! Хижий, невблаганний ворог виганяв нас із решток української землі! Була боротьба, жорстока боротьба, не на життя, а на смерть! І в такій боротьбі не могло бути (й не було!) жодних сентиментів!”
Семен ЛЕВЧЕНКО.
Підготував Роман Коваль.
На світлині Семен Левченко. | 
