 Символічно та безцінно те, що книга про співця непримиренної України Тараса Силенка створена в розпал запеклої боротьби його народу за свою незалежність. Люди писали свої спогади до книги в той час, коли в країні лунали повітряні тривоги та йшли ракетні обстріли. Дехто писав нам тексти просто з шанців, захищаючи рідну землю, а деяких авторів спогадів не стало за час написання книги. В один із днів, коли Україна зазнала особливо великих втрат на фронті, я зафіксувала у своїх нотатках: “Здається, що більше немає сил. Опускаються руки, і все пливе перед очима. Війна… і знову втрати наших славних, найкращих у світі козаків. У такі моменти неначе зупиняється все і не можеш нічого. Ми з Романом Ковалем, Святославом Силенком, Євгеном Букетом пишемо книгу про Тараса. Творимо у воєнний чаc. За останній рік пан Роман попрощався вже з трьома друзями. Сьогодні я написала йому, розуміючи, як непросто в такий час працювати над книгою. «Творення нашої культури не повинно ні на хвилинку припинятися»”, – відповів мені Роман Коваль. “Ця книга побачить світ і стане багатством для наступних поколінь. Слава Україні!” – записала я тоді, наче даючи тиху обіцянку собі та світу. На жаль, деякі матеріали про Тараса не збереглися… Я знайшла в інтернеті вірш про нього Світлани Гордієнко, зв’язалася з нею. Вона каже, що написала не один вірш про Тараса, але під час окупації Бучі їй розбили телефон, тому зберігся лише один вірш (ми його публікуємо). Тарас Силенко присвятив своє життя зміцненню духовного та культурного фронту України, завдяки якому ми, українці, зараз розуміємо одне одного на рівні душі. Він хвилювався за долю нашого народу та нашої землі. Струнами своєї бандури пробуджував наші душі з глибокого сну, причому робив це не лише зі сцени. Він робив це, мандруючи містами і селами України – як справжній кобзар. Говорив з нами піснями, у які закладені важливі слова, священні коди, що активувалися в нашій свідомості та пробуджували нашу національну ідентичність, яка відіграє таку важливу, навіть ключову роль у сьогоднішній війні. Тарас своїми піснями готував народ до боротьби. І наше спільне творення книги про Тараса – це теж частина цієї війни. Бо в ній українці (і не тільки) зі всіх куточків об’єдналися в любові та повазі до українськоїкультури, оберігаючи та зміцнюючи її. Дякуємо кожному, хто підтримав наш проєкт текстами, фінансово та поширенням інформації про нього. Дякуємо й тим, чиї спогади не увійшли до цієї книги, віримо, що вони будуть передані нашим нащадкам. Славимо наших воїнів, які захищали нас у час страшних випробувань, а ми під їхнім захистом збирали по частинці дорогі серцю спогади сучасників у єдине джерело. Дякуємо Тарасові, який за життя об’єднував нас навколо своєї бандури, а після смерті об’єднав у спільному слові, яке навіки закарбувало нашу любов до рідної української землі на сторінках цієї славетної книги! Українці – незламна нація! Переможемо на всіх фронтах! Слава Україні! Тарасові слава! Із вдячністю ініціаторові та авторові книги Романові Ковалю, співупорядникам книги, всім авторам спогадів про Тараса, з любов’ю до усіх українців та вірою в нашу перемогу Леся КОЗЕНКО, співупорядниця книги 
| 
