(12.10.1964 – 18.11.2021)
Сергій народився в Києві, жив і вчився на Шулявці й нічим наче не вирізнявся серед тисяч таких же молодих і завзятих киян, які вийшли з 60-х. Як і всі молоді, вони кохали, одружувались, народжували дітей і жили, не знаючи, що прийдуть 90-ті, коли раптово доведеться подорослішати і стати відповідальними – за свою сім’ю, за своє місто, за свою країну. Не оминула така доля і нашого побратима Сергія.
Шлях у всіх різний, але привів він більшість із нас через зустрічі й обговорення нашого буття, нашої історії на Майдан, а згодом і в окопи. Він витримав перші свої випробування і повернувся в рідний Київ трохи іншим, не по роках змужнілим і дорослим. Потрібно було обирати свій шлях, ставати фахівцем своєї справи, опорою сім’ї, своїй матері Галині, сестрі Людмилі.
Сергій вивчився на фотографа в республіканському технологічному технікумі і не змінював своєї професії усе життя. Далі була співпраця в інституті крові з доктором медичних наук, професором Михайлом Суховим, реставраційна робота в музеях Києва, активна громадська діяльність. Пам’ять про наше життя залишається у творах мистецтва, якщо кому поталанило їх творити і в нього був до цього хист. Сергію поталанило. Його фотографії ставали мистецтвом. Його професійна діяльність допомагала реставраторам Михайлові Білошицькому, Анастасії Черниченко, Володимирові Папушенку повертати до життя твори мистецтва, дарувала їм друге життя.
Сергій виростив сина (зараз воює у Легіоні “Свободи. – Ред.), посадив не одне дерево і збудував не один будинок. Він учасник Помаранчевого майдану, вшанування героїв Холодного Яру, фестивалів “Голосіївська криївка”, “Під покровом Тризуба”, й апофеозом його життя стала участь у Революції гідності. З фотографій Сергія того періоду можна зробити не один фотоальбом, не одну книжку.
Далі були інші випробування, які він з гідністю пройшов. Як справжній чоловік, патріот, як Українець.
Вічна пам’ять!
Микола ДРОБОТЕНКО |
