Листування давніх друзів
Мій син Богдан ходить у 2-й клас. На всіх дитячих майданчиках він створює команди (загони) з хлопчаків і воює з Росією.
Анатолій БОГОРОД
З моєї передмови до книги “Чорні запорожці”: “Прочитавши книгу про своїх зухвалих прадідів, малі полтавці гратимуться не в індіанців, як колись я, а в чорношличників. Вони стрілятимуть з уявних револьверів і рушниць у пикатих москалів, рубатимуть палицями – ніби шаблями – будяки і бачитимуть у них перелякані московські очі. Малі земляки Петра Дяченка несподівано вискакуватимуть із засідок із криками «Слава!» та «Геть москалів!», лякаючи і своїх, і чужих.
Знаю: на Полтавщині та загалом в Україні виросте нове покоління борців за волю, бо слово Петра Дяченка дійде до нас, а свист його шаблі покличе юнацтво до бою за Україну”.
Роман КОВАЛЬ
Поетично і практично.
Я не вчив свого малого навмисно ненавидіти москалів. Він після кожної повітряної тривоги голосно проклинає та обзиває пуйла в повний голос: “Дурний Путін!”
А ще... Більша частина дітей на майданчику розмовляють московською, і батьки їхні не роблять з того клопоту, бо навіть самі не намагаються говорити українською. І це – у Вінниці на багатьох майданчиках. Ба більше, вони не намагаються пов’язувати мовне питання з теперішньою війною.
Богдан недавно підійшов до якихось батьків і запитав, чому вони в Україні розмовляють мовою Росії. Інші присутні батьки почали його соромити: “Це – бєженці! Їм не можна такі зауваження робити, їх не можна ображати...”
Але й сам Богдан невдовзі постраждав, бо з ним не захотіли гратись інші діти, тому що він приїхав на дитячому велосипеді десятилітньої давності, пофарбованому в кольори московського прапора... Але найбільше мене вразило, як я (випадково) на планшеті увімкнув цьому 6 – 7 літньому хлопчаку (синові Богдану) пісню Василя Лютого “Меч Арея”. Він впіймав мене за руку, коли я намагався знайти щось “дитяче” (в ютубі), дослухав пісню до кінця, попросив записати цю пісню на його мікрофон-динамік, вивчив (на слух) слова пісні й тепер з лютого цього року майже кожного дня її слухає (по кілька разів на день) і часто підспівує, лякаючи бабусю незрозумілим недитячим (і неправославним) текстом пісні.
А мені якось прямо сказав:
– Тату! З такою піснею Україна має перемогти Росію! Мені здається, що навіть мої іграшки (ведмедики, солдатики, трансформери) під час звучання цієї пісні готові до бою з ворогами України...
Це його улюблена пісня останніх місяців (навіть понад Гімн України і понад “Ой у лузі”). А найголовніше – я навмисно його не налаштовую і не нав’язую...
Анатолій БОГОРОД | 
