29 квітня 2022 р. Історичний клуб “Холодний Яр” листовно запропонував міському голові Кременчука Віталію Малецькому увічнити в назвах вулиць і площ міста борців за Українську державу доби УНР, які народилися в місті чи були пов’язані з цим містом. Ми подали короткі біографії старшин і генералів Армії УНР Олекси Алмазова, Петра Болбочана, Петра Дяченка, Василя Гаврильця, Антіна Гамзи, Григорія Гордієнка, Данила Гунька, Дмитра Гурина, Михайла Зелінського, Ананія Зінченка, Костя Кротківа, Антіна Кущинського, Зінаїди Кущинської, Івана Калиновича, Леоніда Миколаєнка, Івана Нагнибіди, Сергія Нагнибіди, Панаса Нестеренка, Михайла Первака, Миколи Татарулі, Петра Щербухи, Петра Яблонівського-Неборака та члена-фундатора Кременчуцької “Просвіти” Миколи Левченка. Великий і змістовний був лист! Підписали його члени Історичного клубу “Холодний Яр” Роман Коваль і Павло Стегній. І ось гарна новина – чотирьох достойників з нашого списку вшановано – підполковників Івана Калиновича, Івана Нагнибіду та сотника Леоніда Миколаєнка! Ось скорочені їхні біографії. КАЛИНОВИЧ Іван Олександрович (27.05.1893, м. Кременчук Полтавської губ., тепер Полтавської обл. – 27.04.1973, м. Нью-Арк, США). Військовий і громадський діяч, інженер-агроном, кооператор, учитель, редактор; командир сотні кінно-гайдамацького полку ім. Костя Гордієнка (1918), помічник командира 5-го кінного полку ім. Костя Гордієнка Окремої кінної дивізії Армії УНР (з 14.04.1921), організатор і командир відділу Карпатської Січі (1939), редактор газети “Українська дійсність” (Берлін, 1940 – 1945), член Ради Гетьманського руху (США); звання – сотник Армії УНР, підполковник (з 1942), полковник УВК в еміграції. Закінчивши УГА в Подєбрадах, здобув фах інженера-агронома (23.05.1927). МИКОЛАЄНКО Леонід Іванович (6.02.1899, м. Кременчук, тепер Полтавської обл. – після 9.10.1924). Військовий, викладач; асистент Українського вільного педаг. ін-ту ім. М. Драгоманова; звання – сотник Армії УНР. Навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету Св. Володимира (1918). Провчився 3 курси на літературному підвідділі історико-літературного відділу Українського вільного педагогічного інститутуту ім. М. Драгоманова у Празі. Викладав філософію в Українському високому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова. НАГНИБІДА Іван Лукич (27.08.1896, м. Кременчук, тепер Полтавської обл. – 8.06.1967, м. Ірвінгтон, США). Військовий діяч; звання – підполковник Армії УНР, голова Українського допомогового комітету в м. Лодзі (1940). Ідейний український старшина. Ось відгук про нього Якова Гальчевського: “Настрій в [Українському допомоговому] комітеті солідний, є порядок, чистота й діловитість, чого так бракує в багатьох українських інституціях. Тут наддніпрянці й галичани щиро роблять свою роботу без антагонізму і непорозумінь… Тут тон завдають два українські полковники – Нагнибіда й Сологуб, які своїм тактом, вичуттям реалізму, посвятою й солідністю надали Комітетові в Лодзі авторитету й значіння в очах німців”. Лицар Хреста Симона Петлюри і Воєнного хреста. КУЩИНСЬКИЙ Антін Андрійович (1.02. 1897, м. Лохвиця, тепер Полтавської обл. – 22.05.1992, Чикаго, США). Військовий, громадський і кооп. діяч, науковець, публіцист, інженер-економіст, просвітянин, педагог; старшина Українського полку ім. гетьмана Пилипа Орлика (1917), старшина 47-го Кременчуцького полку (1918), 35-го Кременчуцького полку (1918 – 1919), член упр. Кременчуцького т-ва “Просвіта” і Кременчуцького українського гуртка шкільної молоді (1919), секретар УВУ та асистент правн. ф-ту УВУ (1930-ті), комендант Гуцульського коша Карпатської Січі (1939), головний редактор журналу “Українське козацтво” (7.01.1968 – 1982); звання – сотник Вільного козацтва (12.1917), сотник Армії Української Держави (1918), підполковник Армії УНР (на еміграції) та Братства Карпатських січовиків. Закінчив екон.-кооп. ф-т УГА в Подєбрадах (1927). Автор книжок. Нагороджений Хрестом Симона Петлюри і Хрестом Відродження. Вулицю Лейтенанта Шмідта перейменовано на честь Івана Нагнибіди, проїзд Антона Макаренка назвали на пошану Івана Калиновича, провулок Антона Макаренка – на честь Леоніда Миколаєнка, а провулок Валерія Брюсова – іменем Антіна Кущинського. А вулицю, яка звеличувала російського публіциста Добролюбова, перейменували на честь Українських січових стрільців. Радіємо, що нас почули, і сподіваємося, що й іменами інших борців з нашого листа будуть названі вулиці та площі Кременчука, а не провулки і проїзди. Роман КОВАЛЬ, Історичний клуб “Холодний Яр” На світлині – Іван Калинович. 
|
