 Почалося все від Тараса Шевченка. У грудні 1839 р. у вірші “До Основ’яненка” він уперше використав вислів “Слава України”.
Наш завзятий Головатий
Не вмре, не загине.
От де, люди, наша слава,
Слава України.
28 березня 1847 р. московські жандарми вилучили вірш Миколи Костомарова, братчика Кирило-Мефодіївського товариства, під назвою “Діти слави, діти слави, час вам наступає”. Завершувався він піднесено: “Воскресне Свобода, Славо тобі, Україно!”
1877 року на сцені театру Одеон у Парижі було поставлено віршовану драму Поля Деруледа “L’Hetman” (на українсько-польському матеріалі). У п’єсі були такі рядки: “Фрол Гераш на порозі. Слава Україні!”
Прототипом Фрола Гераша був Богдан Хмельницький, дія відбувалася під час козацького повстання в 1640-х роках. Але ідея вільної України у Франції була непопулярна, там сердечно любили варварську Росію, тож уже в 1880 р. п’єсу заборонили з цензурних міркувань.
Вітання “Слава Україні!” виникло в середовищі українського революційного студентства Харкова щонайменше ранньої весни 1899 року. Відповідь була “По всій земля слава!”. Це засвідчив у спогадах “На межі двох віків” член РУП Олександр Коваленко, один з майбутніх керівників повстання на броненосці “Потьомкін”.
Скорочений варіант – “слава” – використовувався вже на початку ХХ ст. ширшою громадою. Ось приклад. “Слава” лунало 30 серпня 1903 р., під час вшанування пам’яті Івана Котляревського в Полтаві. Тоді на вечорі пам’яті українського поета міський голова Трегубов заборонив промовцям виступати українською мовою. Микола Міхновський вийшов на сцену і публічно запротестував. Вийнявши з течки адрес, сховав його до бокової кишені свого фрака, а порожню течку поклав перед Трегубовим. Зі сцени він зійшов “під гучні оплески й крики «Слава» многотисячної маси присутніх”.
На початку ХХ ст. вітання “Слава Україні” було поширене в США серед робітників-емігрантів т. зв. першої хвилі.
У добу Лютневої революції 1917 року “Слава” вийшло із середовища Українського військового клубу ім. гетьмана Павла Полуботка, створеного Миколою Міхновським. У першій половині березня клуб ім. гетьмана Полуботка випустив відозву із закликом творити українське військо. Десятки тисяч її примірників було поширено на всіх фронтах серед вояцтва українського походження. Текст, найімовірніше, написав Микола Міхновський. У відозві були такі слова: “Слава великому народньому війську! Слава синам вільної України!”
Цивільні та військові охоче підхопили це вітання. Ось уривки з хроніки гарячої весни 1917-го…
У березні на студентському мітингу в Київському університеті після виступу Вартоломія Євтимовича залунало “грімке, завзяте «слава» й нескладне, бо до цього часу потайки співане, «Ще не вмерла Україна»”.
6 березня в Києві Микола Міхновський організував підготовче військове віче. Віче прийняло резолюцію про створення української армії. Резолюцію військові зустрінули вигуками “Слава!”.
А ось грандіозне віче в березні на Софійському майдані в Києві, яке організував Микола Міхновський. Він і задавав тон усьому вічу. “В перервах між промовами то одна, то друга орхестра грає «Ще не вмерла Україна», яке підхоплює все віче... гремить національно-радісне «слава»”.
Як вишукано-точно сказано: “національно-радісне «слава»”!
“Слава Україні!” лунало чи не на всіх мітингах і маніфестаціях щасливої весни 1917-го.
5 травня “Слава!” вигукували делегати Першого військового з’їзду під час виступів Миколи Міхновського і Миколи Левитського.
23 червня 1917 р. в Києві проголошення Першого універсалу Центральної Ради українці вітали гаслами “Хай живе вільна Україна!” та “Слава Україні!”.
На початку липня 1917 р. вояки полку ім. Полуботка, захопивши владу в Києві, пройшли повз Педагогічний музей і з ентузіазмом вигукували: “Слава Українській Центральній Раді!” Це гасло підхопили й вояки інших українських частин, а згодом і повстанці.
24 січня 1918 р. під час пекельних боїв за “Арсенал” у Києві богданівець Олександр Фещук разом з іншими козаками, озброєними кулеметом, із криком “Слава!” кинулися в атаку на московських заколотників.
Коли в січні 1918 р. українська молодь вирушала на фронт, під Крути, то на побажання “Вертайтесь переможцями!” відповідала “Слава Україні!”.
9 вересня 1918 р. Гетьман України Павло Скоропадський їхав до Берліна. На залізничному вокзалі Києва Гетьман привітався з почесною сотнею словами “Слава Україні!”. У відповідь пролунало: “Гетьману слава!” Це зафіксував у спогаді Святослав Шрамченко.
“Слава Україні!” летіло і над Софійським майданом 22 січня 1919 р. під час проголошення злуки УНР і ЗУНР. Учасник події Льонгин Цегельський засвідчив: “Сонце світило з гори на бані Софії… відбивалось тисячами іскор від шоломів та багнетів… полки, українські полки плили поперед найвищу владу об’єднаної України… звони всіх церков гуділи без упину, від Дніпра греміли раз по раз сальви кріпосних пушок; а народ в одушевленню кричав «Слава Україні!»”.
А ось про бій повстанців Лисогірського куреня отамана Чайківського біля Олександрівська у травні 1919 року: “Більшовики виявились не дуже завзятими. Коли вони почули крики «Слава!», їхні лави зупинились”.
На початку 1919 р. один із двох бронепотягів Армії УНР так і був названий: “Слава Україні”.
Кричали “Слава!” і під час урочистих подій – на знак рішучої згоди продовжувати боротьбу.
6 грудня 1919 р. за наказом Петра Дяченка відбулася збірка полку Чорних запорожців. Було це в Новій Чорториї. Час був страшний: гинула наша армія. “Непорушно стояли кінні сотні, наїжачивши списи”. Об’їхавши сотні, Петро Дяченко став перед фронтом полку.
– Козаки, тимчасово переміг нас ворог, – сказав він. – Для нас лишилася одна дорога – йти в запілля ворога. Хто не бажає іти в партизанщину, хай залишиться тут, хай виїде наперед!
Запанувала тиша. Ряди стояли мов кам’яні, жоден козак не поворушився з місця. Коли зразу громоподібне «слава!» затрусило повітрям. Втомлені й почорнілі обличчя козаків засвітились радістю, в очах запалав огонь завзяття. Козаки мов відродились”.
“Радісне «Слава» виливає обітницю-присягу”, – описував побачене чорношличник Валентин Сім’янців.
А ось Сім’янців розповідає про переможну атаку під час Зимового походу в м. Тульчині: “Хоч козаків було менше десяти, поручник Шенгур наважився на атаку.
– Вперед! Слава! – гукнув він.
І першим вихопився на майдан”.
Під час Зимового походу поручник Юрій Городянин разом з товаришами вперше потрапив до Холодного Яру. Уже пізніше, як письменник Юрій Горліс-Горський, він описав у своїх спогадах “Холодний Яр” зустріч із мешканцями холодноярського села Мельників у лютому 1920 року:
“Село має звичайний мирний вигляд, – писав Юрій, – але гурт парубків, що йшли по вулиці, співаючи «Серед степу на просторі», – озброєні. У всіх – рушниці, в декого шаблі і револьвери, а в одного шабля старовинна, оправлена в срібло.
Під’їжджаю до них.
– Добридень, хлопці!
– Слава Україні! – відповідають декілька голосів.
Я трохи розгубився, бо не знав, що у холодноярців заведено замість «Здоров» вітатися «Слава Україні», а відповідати «Україні слава»”.
Уже в наші часи, під час одного з Холодноярських вшанувань, у сусідній Медведівці, на повороті на Мельники, було поставлено ошатний пам’ятник цьому вітанню. На ньому так і написано: “Слава Україні! – Україні слава!” А також викарбувано, що це гасло народилося в Холодному Яру.
Отаман Вільного козацтва Яків Водяний, який на початку 1920-х короткий час перебував у Холодному Яру, в історичній драмі на 4 дії “Холодний Яр”, надрукованій у 1928 р., наводить інший варіант вітання холодноярців: “Слава Україні! Навіки слава!”
На фінальній стадії Першого зимового походу, 19 квітня 1920 р., після здобуття міста Вознесенська, командарм Першого зимового походу Михайло Омелянович-Павленко і т. в. о. начальника штабу Андрій Долуд видали наказ по Армії УНР (ч.18, “По муштровій частині”, з підзаголовком “Слава Україні”). Наприкінці 3-го параграфу прописано: “Всім частям армії на похвалу, а то подяку за службу Україні відповідати: «Слава Україні»”. Тобто 19 квітня 1920 р. це гасло стало офіційним в українській армії.
Вітання “Слава Україні! – Козакам слава!” використовували Чорні запорожці. Підтвердження цього знаходимо в ще не опублікованому спогаді Сергія Татарулі, 1911 р. н., який ми розшукали разом з Юрієм Юзичем. З великими небезпеками разом із мамою Софією і сестрою Вірою дістався він з Києва до Кам’янця-Подільського, де в той час служив батько Микола, старшина Армії УНР. “Коли ми проходили одним селом, назустріч нам виїхала купка чорношличників і їх начальник недалеко від нас сказав із серцем: «Слава України!» Це мене зворушило до глибини серця”.
Усі частини Армії УНР, йдучи в атаку, грізно кричали “Слава!”.
Ось приклад – уривок зі спогаду Петра Дяченка “Чорні запорожці”: “Залишився єдиний вихід – піша атака: «Москалі, геть! Слава!»”.
Використовували це гасло тетіївські повстанці, партизани отаманів Якова Шепеля, Ілька Струка, степовики Костя Блакитного та інші іррегулярні частини народного війська.
4 травня 1920 р. у важкому бою під Джугастрою в полі з’явився Юрко Тютюнник. Він їхав на коні між лавами. Козаки, щойно розгублені, грізно і бадьоро загукали: “Слава!”
Десь у ці дні 6-та Січова стрілецька дивізія ешелонами (через Бердичів) їхала визволяти Київ. Майже на кожній станції юрби народу зустрічали потяг могутніми вигуками “Слава!” Отже, не тільки військо, а й цивільні вже перейняли це вітання.
Те саме було й у визволеному Києві. Після урочистого проходження на Софійському майдані колони 6-ї Січової дивізії рушили на Печерськ. Назустріч українському війську лунало: “Слава!”
Улітку 1920 р. в переможному бою під м-ком Лучинцем на Поділлі запорожці гукали “Слава!”.
На початку вересня 1920 р. в бою під галицьким селом Медухою козаки Богдано-Дорошенківського куреня 1-ї Запорозької дивізії перейшли в переможну контратаку з криком “Слава!”. Так було й у вересні 1920 р. в бою під м-ком Тарнорудою на Збручі.
6 липня 1920 р. в околицях с. Сорокодубів відбувся кривавий бій з більшовиками. Ворог, врешті, оточив юнаків Спільної юнацької школи, які під командою полковника Хоми Пархомюка тримали героїчну оборону. Коли чекіст у чорній шкірянці запропонував юнакам службу у Красній армії, полковник Пархомюк, випроставшись, рвучко виступив уперед і плюнув у пику ворогові. А тоді твердим голосом вигукнув:
– Я плюю на тебе і на всіх вас, катів! Я – полковник Пархомюк, колишній командир 2-го Сірого полку. Слава Україні!
Полковник гідно прийняв смерть. Його останніми словами були “Слава Україні!”. З цими словами на устах загинули тисячі українських героїв.
Але з цими словами ми й не раз перемагали. 11 листопада 1920 р., Поділля, сотник Михайло Шило на чолі авангарду 3-ї сотні Лубенського полку під’їхав до крайніх хат села Котюжан. Сотник уже мав інформацію про ворожий батальйон, що прийшов з Обухова. 300 москалів! Сил, щоб атакувати, було мало – 13 осіб. І все ж… “Неочікувані постріли і дикий крик «Слава-а-а-а-а-а!!!» налякали червоних. Їх охопила паніка. Про це свідчила метушня та безладна стрілянина в небо. Багато хто намагався втечею врятувати життя, інші кидали зброю і піднімали догори руки. А розлючені вершники вже врізались у московську гущу і безжалісно рубали”.
У книжках-дослідженнях Історичного клубу “Холодний Яр” таких прикладів чимало...
І все ж нас перемогли. Армія УНР опинилася на еміграції. Багато вояків на початку 1920-х прибули навчатися в Подєбради – чеське курортне місто, де було створено Українську господарську академію.
12 листопада 1925 р. в Подєбрадах було засновано Легію українських націоналістів. Серед її членства переважали козаки і старшини Армії УНР. Членами ЛУН були такі визначні українці, як Євген Маланюк, Леонід Мосендз, Микола Вікул, Яків Моралевич, Юрій Артюшенко та багато інших. Головою став сотник Микола Сціборський – старший ад’ютант штабу Окремої кінної дивізії Армії УНР. Організаційним вітанням ЛУН стало “Слава Україні! – Слава, слава!”.
3 лютого 1929 р. на конгресі у Відні Легія українських націоналістів разом з іншими націоналістичними формаціями створила Організацію українських націоналістів. Надалі члени ОУН віталися між собою “Слава Україні! – Вождеві слава!”.
1941 року Великий Збір ОУН(б) затвердив офіційне привітання організації: “Обов’язуючі слова повного привіту: «Слава Україні», відповідь – “Героям слава». Допускається скорочення привіту: «Слава» – «Слава»”.
Після придушення збройного спротиву ОУН-УПА націоналістичне вітання Москва заборонила на довгі десятиліття. Відродилося воно вже після проголошення незалежності в 1991 році. Але використовували його переважно націоналістичні організації – ДСУ, “Тризуб” ім. Степана Бандери, ВО “Свобода” та інші. Особливої популярності вітання набуло під час Євромайдану у 2013 р. та під час російсько-української війни (з 2014). Від 2018 р. – це офіційне військове вітання у Збройних силах України та в Національній поліції.
Слава Україні!
Роман КОВАЛЬ, Історичний клуб “Холодний Яр”
Автор дякує за допомогу в підготовці статті Євгенові Букету та Юрієві Юзичу.
На світлинах – підхорунжий полку Чорних запорожців Микола Мезенцев, один з тих, хто увічнив вітання “Слава Україні!”, та Головний отаман Холодного Яру Кость Блакитний, який також вітався “Слава Україні!”.
| 
