 10 вересня 2022 р. полтавці гідно вшанували Михайла Гаврилка – геніального скульптора, січового стрільця, вояка Сірої дивізії, повстанського отамана. Восени 1920 року росіяни спалили його в топці локомотива на ст. Полтава… Усі без винятку школярі і студенти СССР знали, хто такий Сергій Лазо. Знали його як “героя громадянської війни”, якого спалили в топці паротяга білогвардійці. Сергія Лазо було гідно вшановано: його іменем названо село, де він народився, залізничну станцію Уссурійської залізниці, де він загинув; у Кишиневі та Владивостоці йому поставлено пам’ятники, у Кишиневі діяв музей Котовського і Лазо. Іменем Сергія Лазо названо села і міста, вулиці та площі в півсотні міст і сіл, а також райони, перевал, теплохід. Про нього написано книжки, знято фільми, створено оперу, на його честь складались пісні, випускалися марки та листівки. “Чи школярі та студенти України знають, хто такий Михайло Гаврилко? – писав я 2011 року в анотації до своєї книги «Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею». – Чи знають про нього історики, мистецтвознавці, професори, академіки, генерали, журналісти чи народні депутати України?.. А це ж видатний наш скульптор, художник, поет, якого 1920 року спалили в топці локомотива червоноармійці! Боротьбу за повернення цього славного імені я розпочав у лютому 2009 р. на презентації 11-го видання “Холодного Яру” Юрія Горліса-Горського в Літературному музеї в Києві. Говорив не про книжку, яку представляв, а про книгу, над якою тільки почав роботу, але вже захопився. Того вечора близько сотні прихильників Холодного Яру вперше довідалася про полтавського козака Гаврилка. Вперше. Бо перед тим, як розповісти про нього, я запитав у присутніх: – Чи хтось знає, хто такий Михайло Гаврилко? Усі промовчали. А в залі зібралися небуденні люди – історики, краєзнавці, вчителі, скульптори, письменники… Книга “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею” та фільм “Стеком і шаблею” змили вину українського народу за своє безпам’ятство, бо повернули із забуття цього шляхетного чоловіка, геніального митця, вояка і творця українського війська, духовного нащадка Тараса Шевченка та Святослава Завойовника. 10 вересня на Полтавщині в с. Рунівщині (Новоселівська територіальна громада) відбулися урочистості з нагоди ювілею славетного земляка. Урочисто відкрили гарний пам’ятний знак. Звучали пісні січових стрільців. Заводіякою концерту стала бандуристка Юлія Загреба, завідувачка відділу культури Новоселівської громади Полтавської області. Програма була дуже гарна. Потім почалося мистецько-спортивне свято, у якому взяли участь дуже багато дітей. Я краєм вуха почув, як бібліотекарка Наталка Іванівна, яка в той день виконувала роль розпорядниці, доповідала голові Новоселівської громади Євгенові Бові, що вже роздала 200 порцій кулешу. Але то ще був не кінець… Раділо серце, що на малій батьківщині Михайла люблять і шанують. Якби Гаврилко нині опинився в Україні, то порадів би цим величезним зрушенням у психології народу, став би свідком того, що мільйони українців зрозуміли, що росіян “бить треба”, бо всі вони заперечують право українців на своє національне державне буття. Понад сто років ім’я видатного митця-воїна залишалося “широко невідоме” навіть у колах української інтелігенції. І ось тепер ситуація змінилася: про Михайла Гаврилка написано книги, знято фільм “Стеком і шаблею”, опубліковано десятки статей, його іменем називають вулиці та школи, встановлюють меморіальні дошки, створюють музеї… І ось тепер його вшановано на його малій батьківщині. Велика подяка голові Новоселівської територіальної громади Євгенові Бові, завідувачці відділу культури Юлії Загребі, прессекретареві громади Олександрі Шиловій, членові Історичного клубу “Холодний Яр” Юрієві Кулішенку та всім причетним до повернення славного імені полтавського козака Михайла Гаврилка, який і сьогодні надихає нас на боротьбу проти Росії. Михайло таки захистив свою Батьківщину. Вічна Йому слава! Роман КОВАЛЬ, Історичний клуб “Холодний Яр” Київ – Полтавщина, 10 вересня 2022 р. На світлині – Роман Коваль і нащадки Степана Гаврилка, старшого брата Михайла. 
|
