 (18.07.1989, с. Підбережжя Долинської ОТГ, Прикарпаття – 1.05.2022,
смт Новоселівка Лиманської МТГ, Донеччина)
18 липня 2022 р. – день народження відважного й сміливого героя України Володимира Савчина. Сьогодні йому 33. Теплий липневий день приніс тебе в цей світ. Якраз достигають перші яблука. Може, тому улюбленим тортом є яблучний? Для нас, тих, хто тебе любить, цей день особливий та все ж святковий. Бо ти з’явився на цій землі. І ми мали шанс пізнати тебе і бути з тобою. Хоч не так довго, як хочеться...
Твоє народження змінило маму, тата та старшого брата. А сусідський хлопчик, ще з малих літ, став найкращим другом на все життя. Батьки ростили тебе справжнім патріотом. Тому часто повторював, що ти козак. Веселий, доброзичливий хлопчик. Після закінчення місцевої школи навчався спочатку в Прикарпатському лісогосподарчому коледжі, а тоді у Львівському національному лісотехнічному університеті на економічній спеціальності.
З перших днів Революції гідності вступив у лави 4-ї козацької сотні м. Києва. Побратим розповідає, як Володя (можливо) зробив цей вибір: “Йому сподобалася вусато-чубатий образ козака Шаблі, який був на нашій барикаді”. Воля – це те, що завжди кипіло у твоїх жилах. І в березні 2014 р. склав присягу, вступивши в Українське козацтво. Спочатку, бувши ройовим, зачищав Майдан від підозрілих та маргінальних осіб.
“Його енергійна вдача якісно трансформувала особистість. Завжди допитливий та завжди спритний як до роботи, так і до боротьби. На очах з наївного хлопця перетворився на діяльного чоловіка, швидко став 2-ю людиною в сотні, а згодом і сотником”, – так скаже побратим. Це було вже після Майдану, коли сотня перебралася на Труханівський острів. Там Володя багато доклав зусиль для заснування “Труханівської Січі”, де почалися патріотично-просвітницькі навчання для дітей та молоді. З вірою в краще майбутнє для країни допомагав загартовувати дух юних українців, не соромлячись і від них учитись.
“Від дітей можна навчитись більше, ніж від деяких дорослих”, – скаже Володимир в одному з інтерв’ю. Це була досить важка праця в польових умовах і далеко не завжди вдячна, та діти горнулись до нього і все вдавалося.
Згодом прийшов час організувати ще одну громадську організацію. Ще одну Січ, уже на рідних теренах. І на початку 2015 р. разом з вірними друзями заснували МГО “Сонячна Січ”, що взялася за національно-патріотичне виховання дітей та молоді. Спортивно-військові вишколи, патріотичні фільми, література, змагання, туристичні мандрівки та відвідування місць пам’яті героїв України, які боролися за нашу свободу, – все це входить у коло інтересів осередка однодумців. Також не забувають і про екологію та вчать берегти природу.
З 2017 р. – ще активніша участь у політичній діяльності громади. Зокрема, протягом кількох років Володимир працював у Долинській міській раді. А також до повномасштабного вторгнення, навіть попри подорожі світом, встигав попрацювати радником у Молодіжній раді.
Надзвичайно любив мандрувати. Подорожі Україною та світом були для нього натхненням для нових звершень. Умів радіти всьому та надихав інших учитися робити так само. Завжди радо йшов на допомогу тим, хто цього потребував. Ділом, словом чи організацією благодійних акцій. Часто прості знайомства переростали у дружбу з ним.
Давно активно займався спортом. Вивчав та зберігав традиції, культуру, історію. Захоплювався грою та співом бандуристів і кобзарів. А сам всюди із собою носив дримбу та при нагоді тішив звучанням. Називав це музикою гір. І завжди пишався тим, що він бойко.
За звитягою та мужністю була комірка в душі, де плекалися чудові вірші. Сильні, мудрі. Які змушують задуматися над надзвичайно важливим. Над тим, як проживаємо життя. Вважав себе патріотом, а от про націоналізм говорив так, ніби соромився, що недостатньо для того робить. Тому казав: “Я лише вчусь бути націоналістом”. Проглядаючи геополітичну ситуацію, ще за рік до повномасштабного вторгнення відчував “нагрівання суспільства”. А вже на початку лютого 2022 р., повернувшись із чергової мандрівки, почав активніше готуватись до ймовірної повномасштабної війни. Спочатку пройшов курси домедичної допомоги, далі – військкомат, військовий вишкіл, і це все ще до 19 лютого. А в перші дні волонтерив, допомагав товаришам знайти прихисток їхнім рідним, твердо вирішив їхати до Києва. Запевнивши свою стареньку бабусю, що їде на роботу, а батьків та кохану – що волонтерити... Вступивши до лав добровольчого полку ССО “Азов Київ”, з позивним “Бойко” вирушив захищати нас від ворога на Схід країни. Зразу до лав найвідважніших.
Ні в мирному, ні у воєнному житті не переймався фізичним болем. Тому завжди підбадьорював інших, випромінюючи свій невгамовний позитив. Коли почали приходити звістки про загибель друзів, його душа розривалася від болю й люті. Втрату друга дитинства переживав найважче. Присвячував йому вірші. А останній – ніби писав про себе. У вірші вчить бачити душу в людині, яка живе повік.
Під час виконання бойового завдання дістав осколкове поранення просто в серце. Загинув на полі бою 1 травня 2022 року.
Ми не зуміли вберегти тебе молитвами... Це непоправна втрата не лише для найближчих, а й для всієї країни.
Ти любив життя зі всіма його викликами, насолоджувався ним, цінував свободу і тримав у серці віру у вільну українську націю. Дякую, що довірив свої найпотаємніші мрії. Виконувати їх, на твою честь, надзвичайно важко. Бо ми – не ти... Але вони мають жити. Як твоє продовження на цій землі. Хоч так хотів багато діток... Хвилювався, щоб це не завдавало мені болю. Морального і фізичного. Та залишилось усе в мріях...
“Нація понад усе!” – з цим гаслом жив, ходив у гори. Так написано на його футболці.
Твоє світло відчувається. Так залишиться назавжди. І твою славу й відвагу нестимуть тисячі, а може, й сотні тисяч сердець. Ті юнаки і юнки, діти, що знали тебе особисто, – то найбільша твоя надія на світле майбутнє для держави. І ті дорослі, підлітки чи діти, що зараз запалають твоїми звитягами. Тим, чим і як ти творив і твориш себе й країну. Це і є світлом продовження тебе. Бо ти є. І так буде вічно. #бойко_вічноживий
Тетяна САВЧИН
місто Зборів, Тернопільщина |
