 22 червня минув рік як помер кобзар Тараса Силенко. Історичний клуб “Холодний Яр” та Національний історико-культурний заповідник “Чигирин” встановили йому пам’ятник на хуторі Буда Черкаського району. Урочисте відкриття відбулося 25 червня. Готуємо ми і книжку спогадів про Тараса Силенка. Ось один з її розділів. Публікується вперше. Важко простими словами змалювати надзвичайне…
Уперше я зустрівся з Тарасом – за якимось символічним збігом – у Холодному Яру на щорічних вшануваннях українських звитяжців усіх часів, які проводить Історичний клуб “Холодний Яр” під головуванням Романа Коваля. Пізніше я дізнався, що Тарас теж є членом цього клубу. Це було 2013-те літо, тоді я вперше потрапив до Холодного Яру. Ті відвідини настільки мене вразили, що невдовзі я оселився поблизу Чигирина, щоб бути ближче до тієї чарівної місцини, яка вплинула на моє подальше життя.
Перше враження було, що Тарас вирізнявся якоюсь піднесеністю. Здавалося, що він живе довго-довго, ще зі старих часів козацької України. У погляді, у манері говорити, у співах відчувалася сила духу. Недаремно він був Силенко.
Заприятелювали з першого привітання. Виявилося, що в нас багато спільних інтересів, завжди було про що побалакати або порадитися. Я за фахом ювелір, хоча не люблю це сучасне слово, вважаю себе народним майстром, а Тарас добре знався на українській старовині та збирав старожитності, зокрема автентичний народний одяг. Тому в нас виникла широченна тема для спілкування. Тарас із такою любов’ю ставився до всього красивого, що навіть попросився до мене в науку з вироблення жіночих прикрас. А я своєю чергою попросився до нього в науку навчитися гри на бандурі, – коли виготовлю собі інструмент власноруч.
Тарас – це стовп нашої культури. Знавець традицій, обрядів, вірувань, кобзар, танцюрист, учитель народних танців… Ще одне в нас було спільне – дохристиянські світоглядні засади та козацький Звичай.
Один тільки важкий спогад залишився. Не думав, що нестиму Тарасову домовину. Але нема відчуття втрати, здається, що Тарас десь мандрує. Це як у хмарну погоду, коли не видно Сонця, але ти знаєш, що воно є.
Мандруй, брате, поза світами, та зустрінемося на Луках Сварожих. Олександр КРАМАР-“КУЦЬ”, козак ДУК “Правий сектор”
З фронту, 9 червня 2022 р.
Примітка. Хто хоче, щоб книжка побачила світ, допоможіть своїм внеском. Реквізити рахунку у ПриватБанку: 4731 2196 4692 0573, Оксана Герасимюк, секретарка проєкту.
На світлині біля пам’ятника Тарасові Силенку – члени Історичного клубу “Холодний Яр” та їхні прихильники. 
|
