| Передплата |
Untitled Document
“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.
Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.
|
|
| Лист до літераторів |
Коли пишу до вас листа, бачу ваші лиця, що виринають із сутіні. Ось молодий старшина, що у вогкій комірчині при підсліпуватій лампі виписує те, що стало для нього справжнім життям і чого нема ні в бюровій, одноманітно постукуючій машині, ні у глухому для старшини і дзвінкому для них оточенню чужих. Ось сухітник, ветеран Армії УНР, котрому небагато зосталось жити, хоче утвердити себе (всупереч близькій смерті!) і свою епоху (всупереч чужій стихії!). Він поволі одвертає голову від записаного папера, побілені стіни бараку роблять його лице ще більш блідим, він розплющує широко втомлені очі і каже, зобгавши в костистій долоні невидимі ниті життя:
– Я хочу всю Україну, всю тут передати!
За його готичною постаттю випливає рум’яний з голосом, як труба, немрійник і кричить зі звуженими зіницями перед маревом Державної України:
– Не дамо ворогам землі!
Ось вони: Біловіжа, Каліш, Прага, Подєбради, Лондон і Париж, ось вони ті, що прислухаються до камертону власного серця і до темної, гей! якої темної ще, невиразної арени читачів української літератури...
І тут я мушу перетяти низку образів: якийсь тяжкий грім опановує мої образи. Одно-єдине бачу...
Се площа в Кам’янці – столиці Дев’ятнадцятого. Комісарська площа в передосіннім сутінковім дню. Так низько пропливають хмари. На площі перед сірим будинком, на дні площі, як у велетенській мушлі, купка піщинок – невеликий відділ кавалерії. Неспокійні коні. Це відсіч (остання!) Кам'янця проти ворогів, що близько. Чути слова промови "Для слави, для чести"... Се відповідає командир надтріснутим високим голосом і раптом – потім – тут, розпихаючи всі почуття, ввірвалася і з’єднала мелодія "Вже воскресла Україна". Як загравою злиті нею були всі. Гімн грано інакше, як звичайно, його грано на відсіч, гарячково, шалено, запановуючо, і одночасно говорив командир, вимахуючи руками. І одночасно говорили сурми, дерлися сурми, і торохкотів барабан. Їх, барабанів, певно, було кілька, але, здавалося, гримів один. Величезний звук, що ріс, жемчужився перлою в мушлі площі, що ріс і розпливався золотистою хмарою, золотим небом просторився над блакитною, цілою сталево блакитною Україною, мелодія страшна, барабан Відсічі...
З тою мелодією вийшла еміграція. У тій мелодії українська тихомирна і чавунна гордість. Дзвін сеї мелодії тяжко розлягається над усім принишклим (але як зовнішньо!) краєм...
То не мелодія, то кроки велетня розгніваного, що його посміли аж досі ошукувати. Мелодія страшного Суду України, гімн Чести і Державности – се тло, на котрому творить український письменник-емігрант. І тому він агресивний, незаспокоюючий, гнівний...
Не сміють маршу Державности забути Українці, – пропалені мають бути до глибини їх душі тим маршем.
Така є перша і найбільша заповідь сучасної української літератури. До стягу Благочестивої Віри поривала українська література свій край, потім до стягу Визволення Принижених, тепер палаючий стяг Державности розвиває над Українцями їх література.
Але се загальне твердження, сей імператив не вистачить. Творець – сам жива людина і творить для живих конкретних людей. І кожний письменник, пишучи, в кінці мимоволі запитає себе:
– Хто ж є той читач?
Насамперед – автор, то не як критично упоєний своїм твором (то задешевий крам!) чоловік, але яко утроєний читач, для котрого пишеться твір, той, якого хотів би бачити автор, той, що їх було зустріто, що їх зустріти повинно. Більше вичитується напівіснуючий, напіввимріяний читач, – тим краще для життєвости твору. Отже потрібен читач, що мав би сильні корні в самім артисті (тобто в митці. – Ред.). І потрібен читач, котрий мав би корні в життю чинів. Бо в нашу українську епоху туги за чином особливо виразно відчувається істина, що "слова-полова", що "слова є самиці, і самі по собі безсильні". Отже потреба брата, з котрим би творилося разом, читача, котрий би брав мистецьку очевидність, марево, закінчене саме в собі, і давав би його сповнення в чині.
Читач-брат – то значить читач, живий духом, що паралельно живе з письменником і котрого життя письменник завершує в пророчости, в красі, в повноті мрії, а він у свою чергу завершує мрію повнотою чину.
І ніде, як у Слов'ян, і ніде у Слов'ян, як в Українців, так міцне не було братання творців мрії і чину, бо остаточно про творчого читача говоримо.
Не диво, між іншим, що в нас військові відділи називалися "ім. Тараса Шевченка", "ім. Івана Франка"...
Зоставмо на боці риси особисті читачеві, котрі поодинокий письменник собі в нім уявив, – цікавіше є, який тип Українця виберемо для читача-брата. Певне стандартизування тут є потрібне.
Тільки люди життєві, люди чину, люди Державности, сього синтезу героїзму, господарности і волі! Дух здобування, віра в себе і в життя – то є той характер, котрий вибирає за свій Державницька література. Бо се є лише тимчасовий стиль український, хитре прикривання себе наріканням, бідканням (мовляв, захисний колір, – не зауважать до часу, що я є таки сильний і небезпечний!).
А фактично серед сучасних Українців переважає характер на диво завзятий, здібний і витривалий. Зрештою, тут, за кордоном, порівняймо себе до чужинців, – чи ж українські емігранти упали в суперництві із західними людьми?
Отже, братаймося з читачем, діяльним, розумним, енергійним державником! Гаслом є: ідім у народ чину, вгадуймо окремі енергійні групи, одиниці, що мають своє будівниче "я", свою консеквентну дорогу в життю.
На всіх фронтах Державности зустрінете їх: український крамар, український старшина, український інженер, український політик і керманич ждуть свого синтезу в літературі. І від нього вчитися і його провадити!
Нація недавно розпружила плечі, – чи ж маємо бути нудними гніздами ремінісценцій або бавитися в естетичне задирання голови. Покиньмо сі середньовічні жаботи і напівсередньо-вічні високі ковнірці. Вбираймо светер і ставаймо до роботи разом з іншими робітниками Державности.
Як писати і про що писати? Тісні й темні є шляхи нашої літератури останнього століття. Даймо розмаху діяльности, пригод, здобувань, поразок і витривалости серед найгіршого. Лишень даймо се, і за се одно придбаємо читача-брата. Бо не штука вагатися і розпитуватися дороги, штука – йти і вести. Нехай роз'їдені сумнівами люди скажуть, що сього замало, що се наївне і т. п. Не зважаймо на сих нащадків віку безволля і зневіри – виховуймо і творім Державність. Пишім цікаво, віддаймо себе з цілою енергією і оптимізмом. Нехай нас відвідає творчий дух літератури націй пануючих: Англії, Америки, Німеччини і інших.
Не розмазуймо на папері на зразок російських письменників, оцих Єсєніних, Андреєвих, Пільняків, Поліщуків, бруду, стерва, слини і крови: література є не для свинства.
Чи блискучий журналіст, чи захоплюючий драматург, чи граційний оповідач, чи кунштовний листар або поет, – нехай одно пам'ятає письменник – скрізь оптимізм, розгін, міцна сучасність, славна будучність!
Тепер ще одно, колего!
Ви хочете, певне, мати назву цього літературного світогляду, хотіли би його занумерувати і вкласти до скриньки з "ізмами"?
Отже, слухайте: розплющте очі... наставте вуха... присуньтеся до мене... ще ближче... ще... отже, слухайте і затямте добре... се... чи Ви слухаєте?.. се... затямте... се...
Хай живе Українська Державність!
Хай живуть люди творчости, праці, енергії!
Хай живе Життя!
Юрій ЛИПА
Липа Ю. Статті про "Tank". – Варшава. – MCMXXIX. – С. 8 – 11.
|
|
| Подяка |
Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”! Сердечно дякуємо за підтримку
газети “Незборима нація”!
Людмила АНДРУСИШИН – 300 грн.
Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (м. Калуш) – 340 грн
Іван КАЧУРИК – 400 грн
Михайло КОВАЛЬ (Черкащина) – 2000 грн
Сергій ТЕЛЯТНИК (м. Первомайськ) – 2000 грн
Олександр РИЖЕНКО (Київ) – 3000 грн.
Передплачуйте газету “Незборима нація”
Передплатний індекс – 33545.
Для Донецької і Луганської областей – 87415.
Ціна – 95 грн на рік.
Читайте, передплачуйте!
|
|
