16 квітня 1920 р. українська армія Михайла Омеляновича-Павленка перемогла значні сили Красної армії під м. Вознесенськом. Це був вирішальний день для нашої армії, тільки перемога давала шанс на продовження боротьби. Червоні росіяни мали 2 бронепотяги, гармати, кулемети, достатню кількість набої, українці ж – лише по 2 – 3 набої на вояка, один з яких залишали “для себе”. Вознесенськ узяли шаблями, багнетами та... козацькою хитрістю. Під час атаки, зустрівши щільний кулеметний вогонь, українці на наказ командування імітували втечу. Тікали “так щиро”, що росіяни повірили і вискочили з окопів добивати “пєтлюровскую ґадіну’’. І тут із-за пагорбів з’явилась наша легендарна кіннота, зокрема й полк Чорних запорожців. І, рубаючи, на плечах ворога увірвалися у Вознесенськ. А в місті були нерозпечатані склади Південно-Західного фронту російської армії ще з часів Першої світової війни! Перше, на що накинулися козаки, – на набої. Жадібно набирали їх навіть у кишені й за пазуху. Весело казали: “Ну тепер тримайтесь, товарищі! Годі вам стріляти, а нам дивитися!’’ І нащадки цих славних людей через 102 роки, знову-таки навесні, перемогли сильне угруповання росіян, яке переважало наших силою зброї, та не силою духу!
Українську звитягу зафіксували американські журналісти знаменитого видання “Wall Street Journal”. Статтю вони назвали: “Бій під Вознесенськом: українці перемогли в зіткненні, яке врятувало Одесу’’. Опублікували її 18 березня. Далі її текст:
“Тільки зараз, через два тижні після дводенної битви за Вознесенськ, стали відомі її деталі. Це історія того, як українська армія, тероборона і прості люди захистили 35-тисячне місто і зупинили наступ ворога на Одесу. Якби російські війська взяли Вознесенськ, це допомогло б їм осадити Одесу з північно-східного напрямку. Захоплення Одеси, у свою чергу, допомогло б забезпечити контроль над усім Півднем України. Але у дводенній битві за Вознесенськ усе перевернулося проти окупантів. Судячи із залишків російської військової техніки, 2 – 3 березня українські сили знищили більшу частину російської батальйонно-тактичної групи. Такий успіх українців у боротьбі з армією, що має набагато краще озброєння, пов’язаний з великою підтримкою цієї боротьби простими українцями. Це ще й одна з причин того, чому російське вторгнення не досягло своїх головних цілей”.
Російські солдати кинули на полі бою 30 з 43 танків, вантажівки, броньований транспорт для перевезення особового складу, багатостовбурні реактивні установки і збитий вертоліт Мі-24. За оцінками українців, у Вознесенську загинуло близько 100 російських солдатів і 12 українських, деякі росіяни потрапили в полон.
Ще до початку російської атаки береги річки Мертвовод були перекопані, тому броньований транспорт не міг перетнути річку. Місцеві жителі блокували більшість вулиць, щоб заманити російську колону туди, де артилерія могла б її влучно атакувати. Також українці підірвали два мости.
Російський напад почався із сильних обстрілів центральної частини міста. Паралельно з цим у лісі на околиці міста з вертольотів висадилися російські десантники, а з іншого боку у Вознесенськ пішла колона броньованого транспорту.
Російські солдати потрапили під сильний український обстріл. Вогонь артилеристів направляли місцеві жителі з тероборони, які ділилися з українською армією координатами ворога через месенджер і Viber. Результат – пряме попадання в колону.
Тим часом інші українські солдати і бійці тероборони пішки наблизилися до російських позицій і відкрили по них вогонь із переносних ракетних комплексів Javelin. Коли російський транспорт загорівся, солдати покинули його і втекли з поля бою. Вони залишили боєприпаси.
Близько 15 російських танків і транспортних засобів, що залишилися у Вознесенську, цілі або можуть бути відремонтовані.
Після битви за Вознесенськ в місті відновилася подача електрики, більше немає перебоїв з інтернетом, газом і водою. У банкоматах є гроші, в супермаркетах – їжа. Тепер фронт далеко від Вознесенська, і місто потихеньку звикає до мирного життя.
Редакція “Незборимої нації” |
