(поч. у ч. 11, 12 “НН” за 2008 р. та ч. 1 – 4 за 2009 р.)
Але розстріляти Болбочана Волохові не вдалося, оскільки в його оборону стали запорожці. Вони хотіли звільнити свого командира, але той, розраховуючи на справедливе рішення Головного отамана, заборонив їм активні дії. Але, підозрюючи Волоха у намірах знищити Болбочана в дорозі, запорожці – разом із волохівськими “чекістами” – виїхали з арештованим полковником до Києва. Болбочан міг втекти з дороги, але він “сподівався на правовий розгляд свого діла”. Коли Болбочана з найближчими офіцерами – полковниками Селіванським та Гайденрайхом – привезли до Петлюри, той зблід і вигукнув: “Що ви наробили?! Чого ви їх сюди привезли?!”
Болбочана помістили у 22-ту кімнату київського готелю “Континенталь”. У сусідньому, двадцять першому, номері, жив Головний отаман. Хоч і мешкав він через стінку, та часу не знайшов зустрітися з Болбочаном і принаймні пояснити, за що того арештували.
Володимир Винниченко, до якого із запитаннями про причину арешту Болбочана звернулась делегація січових стрільців, відповів, що “причиною арешту став ”недемократизм” Болбочана”. А Петлюра сотнику 2-ї Запорозької дивізії Никифору Авраменку на питання, в чому ж обвинувачують Болбочана, відповів: “Отаман Болбочан роз’їжджав і жив у сальон-вагоні, а то не демократично”. А прем’єр-міністр Директорії Борис Мартос стверджував, що Болбочана арештували як “зрадника”, хоч саме до нього, Мартоса, якраз і підходило це визначення. Чи можна інакше можна трактувати його постулат: “Як не буде Україна соціалістичною, то най краще не буде ніякої”?
До слова, такий шановний чоловік, як Євген Чикаленко, 24 січня 1919 р. висловив у своєму щоденнику міркування, що Болбочана арештували за те, що він рік уперто бився проти більшовиків. “Тепер усю вину складають на Болбочана, – писав Євген Чикаленко, – навіть обвинувачують його у зраді, але певніше всього, що це результат більшовицької інтриги, або старшинської зависті, бо Болбочан придбав собі славу невтомного борця з большевиками, з якими він без перериву воював цілий рік і в подяку за це (а може, якраз за це) тепер і арештували його”.
Арешт полковника Болбочана деморалізував багатьох українських військових. Зокрема, вже через два дні після арешту Матвій Григор’єв надіслав до штабу Запорозького корпусу в Кременчук таку заяву: “...В Києві зібралась отаманія, австрійські фендрики резерви, сільські вчителі та всякі кар’єристи і авантюристи, які хотять грати ролю державних мужів і великих дипломатів. Це люди нефахові і не на місці, я їм не вірю і переходжу до більшовиків, бо після арешту полковника Болбочана я вже не вірю в добро для нашої Батьківщини”. Подібне становище зайняв й Юхим Божко, отаман Запорозької Січі, який сказав, що полковник Болбочан “був для нього... єдиним авторитетом, а після його арешту він вже не вірить в українські успіхи, доки на чолі українського руху будуть стояти нефахові люди типу Петлюри, а тому він робиться отаманчиком першої категорії як і Петлюра з своїм оточенням”.
У Києві Болбочан прагнув з’ясувати причини свого арешту, але ні Петлюра, ні представники уряду (крім генерала Грекова) не захотіли з ним зустрітися. Тоді Болбочан вдається до відкритого листа, який направляє Симону Петлюрі, членам Директорії, прем’єр-міністру, начальнику Генерального штабу, голові Українського національного союзу, голові партії соціалістів-самостійників. Копії листа були надіслані Олександрові Грекову та Євгенові Коновальцю, в редакції українських і російських газет:
“Я просив, аби до мене хто-небудь зайшов, щоб запитати про мою зраду та мої злочинства, але видно, що всім Вам сором мені в вічі дивитись, бо український уряд всі свої помилки рішив взвалити на мою шию... За що я заарештований?.. Може, за те, що вже 16 місяців активно борюся за права самостійної України? Може, за те, що зумів збудувати міцну кадрову військову частину і зумів її оборонити [від] безталанного міністерства Центральної Ради Голубовича?.. Може, за мої гучні побіди? Може, за те, що я передбачав, що за повстанням буде анархія і вимагав організованості, а не демагогії і не боявся це Вам в вічі казати?.. А може, за те я арештований, що зразу дав зрозуміти, що ті люди, котрі засіли в Генеральному Штабі, по більшості не фаховці?..
Що Ви всі робили?.. Ви не тільки не організували армії, а руйнували армію, руйнували дисципліну, мало того, старалися паралізувати навить діяльність своїх частин і всякими засобами провоціровали моє чесне ім’я!.. Скажіть, будь-ласка, що Ви зробили доброго для України за весь час? Скажіть-но, чи було хоть одно Ваше роспорядження с самого початку повстання, котре мало би метою організацію армії, а не популяризацію Ваших імен, і не руйнувало би армію?..
Скажіть-но, прошу Вас щиро, чи задавалися Ви думкою, що Україна пропадає і що треба щось зробити, аби спасти її?.. Бідна Україна, ми боремся з большевиками, весь культурний світ піднімається на боротьбу з ним, а уряд український іде назустріч большевизму і большевикам!..
…Ви не можете розбиратись в самих простих життьових питаннях, а лізете в міністри, лізете в керовники Великої Держа¬ви, лізете в законодавці замісць того, аби Вам бути самими звичайними урядовцями і письцями... А в повіти і губернії кого Ви посилаєте? Таких же як і Ви, а як де-небудь і попадається людина порядочна й працьовита, Ви спішите таких замінити!.. В час повстання я казав Вам – не ламайте адміністративного апарату, міняти зараз тільки головних керівників – Ви не згоджувались, Ви сліпі були і тілько твердили, що все, напоминающее гетьманське, повинно згинути... Бо Вам необхідний був пожар. Перед повстанням я боявся, аби не повторилося ще більше безладдя, котре було при Центральній Раді і Міністерстві Голубовича – “ні, – казали Ви всі, – цього вже не буде, ми вже навчені”... Хіба навчені? Ой багато ще треба Вас вчити...
Так буде до тої пори, поки всі Ви, громадянські представники, не скажете: “Я ПЕРШЕ ВСЬОГО УКРАЇНЕЦЬ. А ПОТІМ ВЖЕ ПАРТІЙНИЙ ДІЯЧ…”
Требую для себе свободи, я її заслужив, Ви мусите мене випустити, але все-таки працювати з Вами більше я не буду – не по дорозі. Отаман Болбочан. 26/I-19, Київ, отель “Контіненталь”, № 22”.
Через чотири дні, 31 січня 1919 р., почалася евакуація Києва, і Євген Коновалець вивіз Болбочана до Галичини.
Минали місяці. Про Болбочана ніби забули: обвинувачення проти нього так і не висунули. Ніхто не призначив і слідства. Це Болбочана не влаштовувало – він прагнув публічного виправдання, публічних вибачень і покарання винних у його арешті. Полковник все ще продовжував вірити в перемогу правди.
Не тільки Болбочан не знаходив собі місця без своїх “кровних частин”... Наприкінці травня делегація запорожців просила Симона Петлюру повернути їм Болбочана. Головний отаман відповів: “Запорозький корпус хоче поставити нового монарха, нового Гетьмана... Поки я стою на чолі Республіки – не буде Болбочана на службі в Республіці!”…
Закінчення в наступному числі
Роман КОВАЛЬ |
