19 березня виповнилося 60 років Олександрові Ткачуку. За фахом він – хімік, за покликанням серця – благодійник. І справ добрих вже зробив стільки, що вистачило би на лідерів кількох провідних патріотичних організацій. До того ж, пан Олександр творить добрі справи не через політичну доцільність, а через душевну потребу.
Починав Олександр Ткачук як викладач і науковець, автор близько 20 наукових робіт. Він, кандидат біологічних наук, у період занепаду і знищення дослідних виробництв інститутів Академії наук України всупереч загальному занепаду створив Державний експериментальний завод медичних препаратів, розробив і впровадив у виробництво нові медичні препарати, налагодив виробництво поживних середовищ для потреб санітарно-епідеміологічних закладів та діагностичних лабораторій.
1999 року Олександр Ткачук створив у Радомишлі й очолив ТОВ “Карпатія”, відбудував розвалений готель у центрі міста, відкрив три аптечні заклади, два магазини, ресторан, три кафе, які оформив в українському стилі; відновив роботу ательє мод “Радомишлянка”. А ще побудував церкву Української православної церкви Київського патріархату на Папірні, створив у Радомишлі товариство “Просвіта”, встановив пам’ятний знак “Борцям за волю України”, налагодив виробництво бинтів, започаткував вирощування лікарських трав за сучасною технологією. Й у дипломатичній ділянці ювіляр має здобутки ювіляр – 2000 року він сприяв відкриттю українського посольства в Іраку.
А ще пан Олександр передплачує для шкіл і бібліотек Радомишльського району патріотичну пресу на 3000 грн. на рік, надає фінансову підтримку юнацькій футбольній команді “Карпатія”, фінансує конкурси до Дня народження Тараса Шевченка, спонсорує поїздки ансамблю бандуристів на всеукраїнські конкурси, допомагає ветеранам, дитячому садочку, музею тощо.
Онучка отамана Василя Соколовського, Ліза Соколовська, вважає Олександра Ткачука святим. Не думаю, що вона перебільшує.
Олександр Ткачук є онуком борця за волю України, стрільця УГА, яка разом з Армією УНР у серпні 1919 року визволяла Київ від більшовиків. Галицькі частини йшли й через Житомирщину. В с. Вереси відбулася зустріч галичан з Марусею Соколовською, тіткою Лізи Соколовської. Сотник УГА Василь Бачинський описав ту зустріч так. “Уже давно підвода стояла готова до від’їзду, а Маруся малювала минуле... Як кайдани рвались, як воля родилась, шаліла, п’яніла, як лютий ворог луною пожарів сліди свої значив. Як її батькові та братам терпцю не стало – як чесне товариство у радомишльських лісах на повстанчу раду збиралось – як вона ночами прокрадалась крізь ворожі застави... Братів не стало... Бог і Україна знають, що поклали свої голови за волю Батьківщини...” Стрільці зачаровано слухали дівчину. Хто зна, може, серед них був і дід Олександра Ткачука – Зеновій Михайлович Ткачук. Може, й невипадкова поява його онука, який народився у Львові, в Радомишлі і дружба з родиною отаманів Соколовських…
У моєму житті добродій Ткачук відіграв також важливу роль – як директор видавництва “Діокор” власним коштом видав декілька моїх книг, зокрема “Повернення отаманів Гайдамацького краю”, “Рейд у вічність”, “Трагедія отамана Волинця”, “Ренесанс напередодні трагедії”, був співвидавцем ще кількох книг, серед них і “Холодного Яру” Юрія Горліса-Горського. А ще – купував мої книги пачками для сільських бібліотек та шкіл. Видав пан Олександр чимало інших книг, наприклад, два видання “Самостійної України” Миколи Міхновського, Дмитра Донцова “Єдине, що є на потребу”, “Відкриття Великоросії” Володимира Белінського, “Другу Чеченську” Анни Політковської (українською мовою), “Козаки у Дюнкерку” Сергія Плачинди, “Кубанську Україну” Рената Польового, книги Левка Лук’яненка, Павла Глазового, Володимира Сергійчука та інших авторів.
Презентацію книги “Друга чеченська” за участю Анни Політковської Олександр Ткачук організував у Києві рівно за рік до трагічної загибелі російської журналістки, до слова, українського походження (дівоче прізвище Мазепа).
Нині Олександр Ткачук очолює Радомишльську раду народних депутатів і намагається створити прозору владу, вільну від корупції. Варто ще сказати, що пан Олександр є скромною, делікатною і доброзичливою людиною, чуйною до чужої біди.
Від імені Історичного клубу “Холодний Яр” та газети “Незборима нація” бажаю своєму товаришеві довгих років, наповнених працею для добра нашої Батьківщини.
Хотілося, щоб наша держава вшанувала життєвий подвиг Олександра Ткачука. На жаль, держава не скористалася ювілеєм і ніяк не відзначила вірного слово сина. Жаль!
Може помилилася Ліза Соколовська?! Чи таки в нашій державі продовжується ганебна традиція непошанування своїх кращих синів?!
Роман КОВАЛЬ |
