 У центральному саду ім. Тараса Шевченка (колись Університетський) ще в ХІХ ст. грали харківські кобзарі. Московський царат постійно намагався обітнути кобзарству крила, забороняючи мандрувати, навіть ходити (!) по вулиці з бандурою. Проте йому це так і не вдалося. З 1905 р., а ще потужніше в 1917 р. кобзарі знову змогли нести правду серед людей. Але згодом, коли Харківщина була окупована московськими більшовиками, почалися темні часи. Автентичних кобзарів прирівняли до декласованого елементу, жебраків. Вимагали реєстрації музичних інструментів. Не раз їх заарештовували.
Врешті, настав організований більшовиками Голодомор, під час якого загинули багато незрячих автентичних лірників і кобзарів. Серед них такі відомі співці, як Степан Пасюга, Павло Гащенко та інші.
Страшними були репресії 1930-х. Не оминули вони і кобзарів. Зокрема, було розстріляно відомого кобзаря Івана Кучугуру-Кучеренка, а його бандури конфісковано, їх не знайдено і досі. Родичам про розстріл так і не повідомили. Багато кобзарів і лірників пропали безвісти. Кобзарі рятувалися як могли: Єгор Мовчан (Чавунний) виїхав на Кавказ, Хведір Кушнерик удавав із себе гармоніста.
Одиниці співців, що вижили, переказували стиха страшну правду молодшим.
Один зі вцілілих незрячих кобзарів, Анатолій Парфиненко, разом зі своїм учнем Костем Черемським ініціював створення символічної могили-пам’ятника всім знищеним кобзарям. З 1989 р., майже 10 років, тривав збір народніх коштів, бо держава не давала нічого. Нарешті 1997 р. пам’ятник було відкрито в Харкові – місті знищення співців. Участь у цій події взяв цехмайстр відновленого кобзарського цеху Микола Будник. Він склав ще в 1980-х думу-плач про розстріл і знищення кобзарів.
Пам’ятник неодноразово паплюжили московські вандали: викрадали бронзову бандуру, видирали кілки тощо… Проте щоосені сучасні кобзарі вшановують пам’ять співців, які загинули мученицькою смертю.
Цього року вшанування відбулися силами Харківського (Слобідського) кобзарського цеху за участі громадськості Харкова. Цехмайстер Кость Черемський зачитав імена розстріляних і зниклих безвісти харківських кобзарів. Назар Божинський грав на лірі найголовнішу кобзарську псальму. Бандурист Харківського цеху із Січеслава Володимир Габуда заграв псальму про кінець світу і Страшний суд, яку колись співала незряча дружина знищеного кобзаря Макара Христенка. Олекса Губський, член “Українського Легіону” і кобзар Харківського цеху, проникливо заграв на кобзі. Сергій Скачко з Мелітополя заграв козацьку пісню про загиблого в бою козака. Юрій Кабко, теж із Харківського цеху, із Запоріжжя, грав на власноруч зробленій лірі. Кость Черемський заграв давню думу “Плач зозулі” – цей рідкісний твір зараз виконує тільки він. Закінчив вшанування Назар Божинський – твором славної пам’яті Миколи Будника “Дума про кобзарів, мучинецькою смертю спочилих”.
До пам’ятника поклали червону калину і польові квіти з Холодної гори (де досі стоїть страшна в’язниця), застелили давнім слобідським рушником, запалили лампадки. Молодь бере до рук давню кобзу, яка живе поза часом. Хоч полягли голови кобзарські, та слава про них не вмре не поляже, а справу їхню продовжуємо у віки! Назар ЧОРНОШЛИЧНИК
Харків 
|
