6 червня 2021 р. я виступив перед дітьми з Київщини, які неподалік с. Цибель проводять таборування під назвою “Директорія УНР” (керівник – Віталій Онищук). Тема лекції – героїзм українських дітей у Визвольній боротьбі 1917 – 1920-х років.
Ось тези виступу: “Щоб перемогти у війні з Росією, треба, щоб боровся весь народ, не тільки армія. Треба, щоб боролися і великі, і малі. І жінки, і діти. Те, що ви школярі, не знімає з вас обов’язку боронити Батьківщину. І на мовному фронті також. Зокрема, ніколи не розмовляй російською, бо ти шириш «русскій мір», сприяєш Москві, посилюєш її”.
Я розповів таборовикам про геройський вчинок 12-літнього сина отамана Трифона Гладченка, який навесні 1919 р. застрелив з маузера двох червоних бандитів, що прийшли заарештувати його батька. Звичайно, не оминув отаманші Марусі Соколовської, яка у 16-літньому віці очолила загін із тисячі козаків.
Згадав подвиг Володьки Чижикова, який у 1919 р. в Нікополі застрелив 12 більшовиків, та героїчного юнака Нестора Галайденка, який 16 квітня 1920 р. під Вознесенськом зарубав близько 20 червоних курсантів.
Оповів про подвиг 15-літнього повстанця Холодного Яру Миколи Горбаня, учасника багатьох боїв проти москалів. Окупанти засудили його до смертної кари, коли він мав шістнадцять.
Нагадав про повстанця Олександра Барбарину, який під час Другого зимового походу, 8 листопада, відзначив своє 16-ліття. Вже 22 листопада його розстріляли більшовики в містечку Базарі.
Розповів про подвиг 14-літнього повстанця із с. Чорноліски Ригузенка, який вибрав смерть, а не каяття. Більшовики йому казали:
– Ти єщьо малолєтній, нєсазнатєльний. Сазнайся: тєбя падґаварілі ідті в атряд? Єжелі ето так, трібунал тєбя аправдаєт. Вєдь у тєбя єщьо целая жизнь впєрєді!
Та хлопець не здався:
– Ні, мене ніхто не підмовляв. Я стою за Самостійну Україну!
– Ну, сматрі, сам падпісал сєбє пріґавор.
І розстріляли юнака…
На жаль, у школах рідко проводять уроки героїзму. Вчителі забувають, що лише герої можуть здолати Росію, тож дух героїзму треба плекати змалечку. “Росію можна перемогти тільки героїчними зусиллями всього народу, – сказав наприкінці я. – Тому я і приїхав до вас, щоб посіяти у ваших серцях благородну думку служіння нашій Батьківщині. Козаком, а значить, громадянином можна відчути себе в будь-якому віці”.
Козакам слава!
Роман КОВАЛЬ,
Історичний клуб “Холодний Яр” |
