13 травня виповнюється 100 років від дня загибелі отамана
Після смерті отамана антибільшовицького повстанського загону на Пооріллі Петра Самарського-“Красіля” повстанці довірили керівництво загоном сотенному Омелянові Пасічному.
Омелян Петрович Пасічний – з роду селян с. Бабайківки Новомосковського повіту Катеринославської губернії (тепер Царичанського р-ну Дніпропетровської обл.). Народився 9 серпня 1887 р. в с. Котовці Новомосковського повіту. У батьків Омеляна – Петра Оврамовича (1846 – 1918) та Наталії Євстратіївни (1854 – 1936) було чимало дітей: Ганна (1874 – 1959), Параскева (1879 – 1955), Домнікія (1881 – 1916), Марія (1884 – 1967), Омелян (1887 – 1921), Порфирій (1893 – 1971), Андрій (1899 – 1982).
Омелян закінчив Новомосковську вчительську семінарію. Вчителював у Бабайківській і Березівській школах. У 1911 – 1914 рр. перебував під слідством за улаштування театру, очевидно українського, у с. Гупалівці. Був головою правління Березівського “Потребительского общества”. Знали його і в Союзі кооперативів Новомосковського повіту. У 1914 р. одружився з Оленою Антонівною. Виховували трійку дівчат: Галину (4.01.1915), Марію (30.04.1916) та Ольгу (1920). До війська пішов восени 1915-го – ратником до 480-ї Катеринославської пішої дружини. У 1916 р. закінчив 4-місячні Одеські військові курси за 1-м розрядом, 12 листопада того ж року був зарахований молодшим офіцером у 409-й піхотний Новохоперський полк 103-ї піхотної дивізії.
У 1917 р. вибраний від полку членом дивізійного комітету. 30 квітня 1917 р. вже підпоручик – ад’ютант цього полку. Невдовзі – молодший офіцер полкової навчальної команди. Брав участь у боях на Румунському фронті. Полк воював на узбережжі річки Серету. Десь неподалік розташовувався і 6-й Таурогенський полк, де служив земляк Петро Самарський, у повстанському загоні якого згодом Омелян Пасічний став сотенним.
30 липня 1917 р. пораненого Омеляна евакуювали до госпіталю. У грудні 1917 р. нагороджений орденом Св. Анни 3-го ступеня. У січні 1918 р. підпоручик Пасічний повернувся в рідне село. Знову вчителював у Бабайківці й Березівці. У 1920 р., у розпал протистояння повстанських загонів і червоного війська Омелян Пасічний очолив сотню в Бабайківському загоні отамана Петра Самарського-“Красіля”, а на початку вересня 1920 р., після загибелі отамана, заступив його.
Отаман Пасічний мав дар красномовства, словом запалював людей до спротиву більшовицькій владі – й загін поповнювався новими бійцями. Отаман контролював місцевість навколо Царичанки, Бабайківки, Преображенки, Прядівки, Магдалинівки, Дмухайлівки... Активно протидіяв загонам “по боротьбі з бандитизмом”, загонам ЧК, ВОХР, продзагонам. Потім Омелян Пасічний разом з царичанським отаманом Кирилом Коцарем пішов на з’єднання з повстанським формуванням Федора Матвієнка, який біля повітового Новомосковська дошкуляв владі й навіть регулярному червоному війську. Загін (як друга сотня у формуванні Матвієнка) взяв участь у боях за Новомосковськ. Але сили були нерівні – біля повітового центру скопичилося чимало російського регулярного війська. Були тут і прийшлі “сибіряки”. Загін Пасічного розсіяли. Багато повстанців загинуло.
Отаман переховувався в Новомосковську в будинку своєї племінниці – вчительки Фросини Павлівни Пасічної, чоловік якої був членом повітового ревкому Новомосковська, а раніше керував бабайківським сільським партосередком і здобув у селі “авторитетне” прізвисько “Філя”. Отаман сподівався, що поновить зв’язок з побратимами. Особлива надія була на небожа Миколу Павловича Пасічного – брата Фросини, бійця його загону. Він знав, де мешкає сестра. Та наміри отамана перекреслив “Філя” – господар домівки, колишній будьонівець і комуніст із 1919 року.
Омеляна Пасічного заарештували 26 листопада 1920 року. Під час арешту в нього вилучили зброю: браунінг, гвинтівку і “лимонку”.
За Омеляна взялася губернська ЧК в Катеринославі. Шансів на амністію не було: здобути прощення ціною зради побратимів він вважав неприпустимим.
Упродовж довгих місяців слідства в ЧК один за одним надходили листи-прохання про звільнення Омеляна Пасічного. Зверталися дружина отамана, майбутній письменник Іван Андріанович Багмут, Бабайківський комнезам (голова Кирпа і секретар Салкуцан), виконком та загальні збори с. Березівки. У зверненнях – перелік заслуг і чеснот Пасічного як шанованого вчителя і громадського діяча. Громада і місцева влада хотіли взяти земляка на поруки. Слідство не зважило на численні прохання. “Трійка” Катеринославського губЧека у складі Трепалова, Леонюка, Іванова 12 травня 1921 р. засудила отамана до розстрілу. Розстріляли його вже наступного дня.
А загін Самарського-Пасічного знову відродився і під проводом отамана Афанасія Левенця продовжував повстанську звитягу до середини 1921 року.
У бабайківському роду Пасічних було багато вчителів – знаних і шанованих. Авторові прикро, що не вдалося з’ясувати подальшу долю дружини отамана – Олени та його дочок: Галини, Марії, Ольги. На момент розстрілу отамана вони мешкали в с. Березівці. Одночасно з арештом Омеляна Пасічного в листопаді 1920 р. його брат Андрій Пасічний, який брав участь у повстанському русі, назавжди покинув Батьківщину. Із залишками Білої армії він відплив на пароплаві “Решид Паша” до Румунії. У 1922 р. подав заяву в Українську господарську академію в Подєбрадах, але дістав відмову. І все ж вищу освіту здобув…
Інженер А. Пасічний оселився в Чехії, у м. Костельці-над-Орлицею. Був членом Товариства українських інженерів у ЧСР. Єдиною відрадою від печалі на чужині була щемна втіха від співзвуччя назви річки Орлиці з назвою річки дитинства Орілі.
Під час “хрущовської відлиги” Андрій двічі приїздив в Україну до родини. Сина назвав Омеляном – на честь загиблого брата-отамана. Помер у 1982 році. Похований у м-ку Шумперку. Був відомим підприємцем і вченим у галузі свинарства. Публікував наукові доробки.
Племінниця отамана Фросина Павлівна в 1937 р. була засуджена до 8 р. концтаборів як дружина “ворога народу”, а сам “ворог народу” “Філя” після арешту отамана Омеляна Пасічного зробив блискучу кар’єру в органах УГБ НКВД, яка обірвалася розстрілом у 1937 році. Фросина Павлівна відбувала термін на Колимі, страждаючи від розлуки з дітьми. Небіж отамана, Микола Павлович Пасічний, після розпуску Бабайківського загону був серед наближчого оточення отамана Левченка, який призначив його комендантом 3-го району Кобеляцького повіту. Микола Пасічний продовжував боротьбу проти радянської влади до 1923 року. Піддався на “амністію”, але московська влада в 1929 р. засудила його до 10 років концтаборів. Рідний брат Омеляна Пасічного, Порфирій, у 1941 р., на самому початку війни, був мобілізований до війська. Всю війну пройшов техніком-інтендантом 1-го рангу при госпіталі ВГ 100/22.
Омеляна Пасічного досі не реабілітовано. А минуло вже 100 років від його загибелі.
Вічна пам’ять повстанцям – носіям козацької звитяги!
Руслан КАРПЕНКО
|
