 6 травня 1920 р. закінчився легендарний Зимовий похід Армії УНР, завершився переможно – об’єднанням з українською армією, яка прокладала собі шлях до столиці. Прочитайте уривок із промови письменника Уласа Самчука, яку він виголосив на ювілейному святі Зимового походу у Празі 18 грудня 1934 р., до 15-ї річниці його початку (Зимовий похід розпочався 6 грудня 1919 р.), – геніальні думки про тих, хто писав історію “тривкою барвою – кров’ю кращих з найкращих”. Книга битія кожного народу пишеться не чорнилом, а кров’ю. Такий, очевидно, закон вищої волі, від котрої залежить усе, що вкладається у зміст життя…
Це сталося на наших очах. Це сталося в незабутні дні революції. Це повстали з мертвих Чорні полки, Залізні дивізії, Січові й Запорозькі корпуси. Який геній надав їм ці чудові назви? Хто рухнув їх на одчайдушну боротьбу, натхненну вірою, що тільки в огні і крові куються скрижалі заповітів визволення?
Геній народу! Його сильний невмирущий інстинкт, що наказав: встаньте! – і встали! Візьміть у руки меч і блискавку – оздобу сильних! – і взяли! Земля родила і жертовно дала на вівтар вічного огню батьківщини героїв, героїв у повному розумінні слова, героїв, які створили Крути, написали довгу неймовірну легенду трирічного надлюдського змагу, світлим фрагментом якої є і цей, що згадуємо сьогодні, ім’я якому Зимовий похід.
П’ятнадцять років минуло з того часу (сказано в грудні 1934 р. – Ред.), коли то пошматоване чисельними ворожими ордами тіло нашої національної армії вирушило в цей шалений у своїм героїзмі похід. П’ятнадцять років, які започаткували вже біг нової історії, хоч між нами є ще живі і повні сил ті особистості, що своїм духом, волею створили цю велику легенду. По степах, селах і містах широкої нашої Батьківщини ще, напевно, не стерлися сліди тих, які перші після довгих століть неволі contra spem spero пішли і перемогли. Перемогли летаргію, перемогли безпорадність паралітика. Перемогли, бо почали писати історію тривкою барвою – кров’ю кращих з найкращих.
Й я глибоко переконаний, що як би хто не дивився на історію наших перших визвольних намаг, але ніхто не сміє сказати, що наша армія не виявила усієї величі покладеного на неї в той час завдання. Я глибоко переконаний, що єдине військо пішло за здоровим інстинктом, природнім голосом натури народу і тому створило той міт героїки, ту легенду радості волі, ту сторінку великих днів, яку ми, молоде наступне ваше покоління, завжди читаємо з посвятною гордістю.
Всі ті чисельні юнаки, які й сьогодні без слова нарікань несуть за ім’я нашої волі кари тюрми, каторги, шибениць і розстрілів, заздрять вам, горді попередники. Бо ви мали те виняткове щастя йти в лавах рідного війська – хай через огонь і воду, хай через муки і страждання, але вільні між вільними, горді між гордими. Над вами не беззаконні судді вирікали присуди, а воля Того, Хто хотів зробити вас безсмертними.
Ми сьогодні побожно схиляємо голови перед світлою пам’яттю тих невідомих лицарів, що жертовно дали своє повне сил життя за честь мертвих, живих і ненароджених братів своїх. Слава їх пам’яті! Слава їх вождям! Слава лицарям Залізного Хреста! Слава вічна й незмінна великій нашій Землі – Україні! Улас САМЧУК 
|
