(15.01.1915, Полтавщина – 22.01.2009, Київ)
Відійшов за край світу відомий український правооборонець і педагог Іван Бровко. Його життєвий шлях зупинився в День Соборності України…
Це було так природно щороку 15 січня завітати до його гостинної домівки на вулиці Будівельників, що в Дарниці, й привітати із Днем народження, віншуючи: “Многії літа Бенедіктикамусу!” В Івана Бенедиктовича завжди збиралося добірне товариство: Євген Сверстюк, Василь Овсієнко, Микола Шудря, Василь Лісовий, Броніслав Лапідус, Василь Скрипка, Петро Розумний, Василь Горбачук, Ольга Бобуська-Стадник, Василь Василашко, Марія Голець... Свого часу Іван Бенедиктович був знайомий із Василем Стусом, дружив із Борисом Антоненком-Давидовичем та Оксаною Мешко.
Іван Бровко – учасник трьох воєн і свідок трьох голодоморів. В екстремальних умовах виявив себе безстрашним і принциповим громадянином. Був командиром однієї з перших батарей “Катюша” та учасником запуску першої балістичної ракети ФАУ-2. Його шанував генеральний конструктор Сергій Павлович Корольов.
Іван Бровко впродовж десятиліть будив українську свідомість. У 1970-х рр. ми, студенти Інституту культури, саме від нього вперше почули про музей Івана Гончара, про Михайла Грушевського, Василя Симоненка. На лекціях Івана Бенедиктовича завжди був аншлаг. Студенти захоплювались його блискучою ерудицією.
Ще за життя Івана Бровка вийшло кілька випусків книги спогадів про нього – друзів, учнів, студентів під шевченковою назвою “Добром зігріте серце”.
І ось це серце перестало битися...
На похороні лунала його улюблена народна пісня:
Йшли корови із діброви,
а овечки з поля,
заплакала молода дівчина
з козаченьком стоя...
Куди їдеш, куди від’їжджаєш,
сизокрилий орле?..
Ольга СТРАШЕНКО |
