 9 травня виповнюється 100 років від дня загибелі отамана Степової дивізії На початку 1920-х рр. революціонери Півдня України провели величезну роботу – створили потужну підпільну мережу. Плани українських підпільників, як свідчить ворог, були “грандіозними”. Чекістів вразила “широта размаха задуманного”.
5-й з’їзд совєтів Катеринославської губернії, враховуючи нетривке становище окупаційної влади, 8 березня 1920 р. оголосив “фронт борьбы на внутреннем кулацко-бандитском фронте фронтом такой же государственной важности, как и бывший белогвардейский”. У зв’язку з цією постановою губернський виконком оголосив на час кампанії “по борьбе с бандитизмом”“всю территорию Екатеринославской губернии на положении фронта со всеми вытекающими последствиями”.
Показово, що Москва поклала керівництво “борьбой с бандитизмом на Украине” на Раду оборони, конкретно – на командувача червоних військ в Україні Михайла Фрунзе. Як бачимо, втриматися в Україні окупаційна влада могла лише силою армій і фронтів. А росіяни твердять, що їх, завойовників, українці-наддніпрянці зустрічали з хлібом-сіллю.
Повстання мало розпочатися в Єлисаветграді під час першотравневої демонстрації 1921 року, керувати якою мав генерал-хорунжий Андрій Гулий-Гуленко. Але ці плани перекреслив отаман Андрій Рибалко-Зірка. Його кари гідна необережність призвела до розкриття підпільної організації і, як наслідок, до численних людських жертв. Відтак дату повстання було перенесено на 1 червня.
Внаслідок злочинної балакучості отамана Зірки, а потім і зради були знищені сотні українських патріотів, зокрема й доктор Гелєв та холодноярський отаман Юхим Ільченко, на той час командувач військ Верхньодніпровського повіту і частини Криворізького. Тільки 7 вересня 1921 року в Жандармській балці з вини Андрія Зірки Катеринославською ЧК було розстріляно 51 повстанця. Серед інших розстріляли і зрадника Івана Зірку-Рибалка. Він був 52-м…
Сестри Віра та Паша Бабенко, за словами очевидців, на розстріл ішли, співаючи “Ще не вмерла Україна”...
Через зраду Андрія Зірки було розкрито і Центральний український повстанський комітет у Києві, все керівництво якого заарештували. “Так було ліквідовано, – писали чекісти, – спробу петлюрівців організувати грандіозне повстання на Україні, причому велику роль у цій ліквідації відіграла Катеринославська губЧК”.
Перенесення дати повстання на 1 червня мало фатальне значення і для Степового-Блакитного... Зрадник видав місце перебування отамана. Будинок, у якому переховувалися Кость Блакитний та отаман Лютий (Ялисей Черевик), було оточено. Але товариші з боєм таки прорвалися. Та назустріч їм біг червоноармієць. Прицілившись, він пальнув із рушниці…
Чекісти намагалися врятувати життя Костеві, щоб потім допитати його, надали йому першу медичну допомогу, аби зупинити кровотечу. Але зусилля виявилися марними. “…И он умер, – писали чекісти, – произнеся слова: «Вмираю за рідну Украіну»”. А Лютому таки пощастило втекти в гори.
Убивство Костя відбулося на очах у його молодшого брата Федора, який пізніше описав героїчну епопею Степової дивізії у книжці “В Херсонських степах”. Федір, щоправда, стверджував, що, потрапивши в оточення, Кость застрелився. Останніми його словами були: “Як буде Україна вільною, передайте привіт!”
За кілька днів перед смертю Кость казав братові: “Вмирати зовсім не страшно, коли знаєш за що. Смерть не така страшна, як хтось думає. Але померти ні за цапову душу – дуже страшно... За таку смерть нащадки проклянуть... Я тільки раз поклявся перед нашим жовто-блакитним прапором вмерти за нього. Вмерти за нашу священну національну ідею збираюсь тільки один раз. Такої смерті й шукаю вже три роки, і я її колись знайду”.
Кость Блакитний знайшов те, чого шукав: він загинув у бою за Україну.
Візьму на себе відповідальність і передам Україні привіт від її незабутнього сина – Костя Степового-Блакитного.
Україно, чуєш?! Роман КОВАЛЬ
Сергій Адамович, “Кость Блакитний”. 
|
