Це підтверджує стаття в газеті “Незборима нація” Олексія Пономаренка “Пишаюся своїм сином” (ч. 3, 2021). А я пишаюся батьками, які виховали такого сина-козака! Таких принципових, безкомпромісних, чесних і сміливих, як Михайло Пономаренко, чекає Україна. Такі, як Михайло, не шукатимуть в очах ворога добрих намірів, як це роблять сьогодні безхребетні керівники.
Михайло змусив перейти на вкраїнську мову військових, які агітували старшокласників вступати у військові заклади російською. Своїм вчинком цей юнак зробив те, що не роблять освічені ведучі теле- й радіопрограм. Вони ще не доросли до рівня юнака Михайла Пономаренка. Був, правда, один такий випадок на телеканалі ZIK, коли Остап Дроздов вигнав зі студії людину, яка виступати мовою не хотіла, а тільки “языком”.
Своїм вчинком Михайло Пономаренко показав не тільки ровесникам, учителям, військовим, а й журналістам-телеведучим, як треба обстоювати національні інтереси нашої Батьківщини. На жаль, тоді у класі його ніхто не підтримав. Але він не здався.
Скільки сміливості треба було! Впевненості у своїй правоті! І це не у Львові, а в м. Дніпрі! Це подвиг! Це був бій, який виграв юнак! Виграла Україна! Кажуть, що “один у полі не воїн”. Неправда! Воїн – якщо це Михайло Пономаренко!
Гнітять душу українська поступливість, всепрощення, “всьо равно, какая разница”, тобто малоросійство. Закипає злість не так до ворогів, як на т. зв. своїх. Повсюдно спостерігаються хохляцтво, рабська покірність. Москалі протягом 350, а особливо 70 останніх років, витрачали величезні кошти на створення з українців хохлів-яничарів. І витратили недаремно. Ось один приклад рабства: Київ, початок 1970-х років. Двох українців один москаль, причому п’яний як чіп, узяв за комірці, як першокласників, і сказав: “Чтоб я нє слишал етово наречія!” (тобто української мови, якою вони тихо спілкувалися у дворі). І чоловіки опустили винувато голови й мовчки розійшлись (детальніше читайте у книжці Коваля Романа “Здолати Росію”). Два чоловіки не наважилися дати відсіч за таке приниження! Це були вже навіть не малороси, а раби.
А Михайло Пономаренко не промовчав.
Твій, друже, вчинок дає надію, що Україна переможе.
Бажаю тобі щасливої долі!
Олексій ДМИТРАХ |
