До 125-ліття від дня народження Петра Болбочана
(поч. у ч. 11, 12 “НН” за 2008 р. та ч. 1, 2 за 2009 р.)
Отримавши призначення на посади командира Запорозького корпусу та командувача військ Лівобережної України, Петро Болбочан на заклик Українського національного союзу в ніч на 15 листопада 1918 р. зі своїми запорожцями прибув до Харкова встановлювати владу Директорії. Але це було не так просто, адже повстання відкрило кордони, і червоні російські війська посунули на Україну. Підпільні структури більшовиків – де тільки вдавалося – провокували виступи збитих із пантелику класовою агітацією селян. Почалися заворушення і серед робітників Харкова. Підняли голови й білі “єдінонєдєлімщікі”.
Петро Болбочан видав наказ, в якому оголосив, що не допустить ні Совітів робітничих депутатів, ні монархічних організацій, які намагатимуться захопити владу. “Підкреслюю, – говорилося в наказі, – що ми боремося за самостійну демократичну Українську Державу, а не за єдину Росію, яка б вона не була – монархічна чи більшовицька”.
11 грудня Совєт, де більшовики мали більшість, нахабно проголосив себе єдиною владою в Харкові. Болбочан відповів жорстко, зокрема, 20 грудня розігнав антиукраїнський мітинг у харківському театрі та більшовицьку сходку у клубі залізничників, арештував колегію залізничників Харківського залізничного вузла, які оголосили страйк. Коли ж “Совєт рабочіх дєпутатов” намагався скликати так званий інтернаціональний мітинг, запорожці розігнали його силою зброї. Не допустив командир Запорозького корпусу й робітничого з’їзду, який скликали меншовики, теж вороже налаштовані до української держави.
Болбочан наказав віддавати до військово-польового суду всіх, хто виступав або вів агітацію проти Української держави, незважаючи на те, членом якої партії був агітатор. Винниченка і його мостивих однодумців страшно обурювало те, що під суд час від часу попадали й соціал-демократи. А гасло Болбочана: “Бий большевиків, комуністів, ворогів нашої нації” вони вважали “недемократичним, антинародним”.
Голова Директорії Володимир Винниченко, який боявся виглядати в очах більшовиків “недемократичним”, був вкрай обурений діями Болбочана, назвав його “виразним і свідомим реакціонером”, який “убив на всьому Лівобережжю авторитет і вплив Директорії”. Винниченко навісив на нього наліпку “найлютішого противника і ворога” Директорії.
Згодом Петро Болбочан писав Симонові Петлюрі: “Ви особливо багато працюєте і думаєте над тим, аби не розсердити і догодити Вашим Московським товаришам – більшовикам, аби не показатися в їх очах противодемократичними. Ви не бачите того, що цим плодите на Україні таких же товаришів-більшовиків, і не бачите того, що через більшовизм ведете Україну до “єдиної Росії”.
Ненависть Володимира Винниченка до Миколи Міхновського, Павла Скоропадського і Петра Болбочана мала катастрофічні наслідки для української державності. Петро Болбочан точно підмітив причину цього: “Ви всі боялися, що буде чоловік, котрий не зможе стерпіти авантюристів і кар’єристів”.
Вже не важливо, що стало першопричиною негативного почуття Петлюри і Винниченка до визначних військовиків – страх за своє життя чи бажання обійти конкурента, важливо те, що головною причиною поразки України було те, що державу очолили абсолютно невідповідні люди, які чи кожним своїм кроком руйнували українське військо, а з ним і державу.
Далі буде
Роман КОВАЛЬ
|
