…Заслуговує, щоб згадати “незлим, тихим словом”, член полуботківського клюбу, високоталановитий артист-різьбар Сашко Теремець. Він був рівно талановитий і сильний у мистецькому виразі в скульптурі, малярстві й архитектурі, студіюючи їх у Київській художній школі одночасно (зберігся його горельєф “Селянин з волами” на Бессарабському критому ринку в Києві. – Ред.); до всього – гострий карикатурист, неабиякий поет-гуморист; свої гуморески читав тільки близьким приятелям, до яких належав і автор цих рядків.
Цей вогненний патріот мав тоді яких 30 літ і догоряв у сухотах.
Сновигав по залитих сонцем київських вулицях і, де тільки, бувало, здибає кількох вояків, зараз же зачинає мітинґ. Говорить про Україну... Не так блискучо, як М. Міхновський, бо ж не був фаховим промовцем, але... якось усім своїм єством – щиро, переконливо кликав творити українське військо. Проклинав своє здоровля, що не дає йому змоги вступити до війська, що засуджує його на безславну смерть у ліжку, в шпиталі для сухітників...
При зустрічі, бувало, питає:
– Братіку! Коли ж, коли? Може, ти знаєш – потіш... засудженого! Коли ж вона для України – “блисне булава”? Де ж Гетьман наш? Коли об’явиться? Чом не приходить? Господи мій, Боженьку Любий! Дай же Ти мені радости тієї єдиної дочекатись! Я ж більш нічого не прошу!.. Братіку, чи... доживу до того щастя? – і у великих сивих очах тремтить сльоза...
Не дочекався... Осінню 1917 року помер, сердега...
Вартоломій ЄВТИМОВИЧ
Дж.: Євтимович В. Військо йде. Спогад про Миколу Міхновського в днях відбудови Української держави // Календар української родини на переступний рік. – Канада, Мондер, Альберта: видавництво й друкарня отців Василіан, 1948. – Річник 9. – С. 82 – 83.
На світлині – Вартоломій Євтимовичю |
