ПЕКЛО – це коли приїжджаєш з окопів додому, виходиш на вокзалі й бачиш байдужі обличчя.
ПЕКЛО – це коли перші тижні засинаєш тільки під звук телевізора або радіо, тому що незвична тиша давить на мозок. Хтось під горілку, хтось під седативні або транквілізатори...
ПЕКЛО – це коли твої сусіди не вітаються з тобою – або їм соромно, або наплювати на все.
ПЕКЛО – це коли твої колишні друзі в цивільному житті не знають, де ти, як ти, що з тобою, і навіть не телефонують. А може, і знати не хочуть, бо свої проблеми вирішують.
ПЕКЛО – це коли бачиш п’яних здоровенних червонопиких довбойо-ів типу чоловічої статі, коли проходиш повз кафе, ресторан чи клуб.
ПЕКЛО – це коли в черзі чуєш, як довго, серйозно і нервово обговорюють якусь не варту ні копійки дурницю.
ПЕКЛО – це коли ввечері врубаєш телевізор, а в ньому щосили веселяться призовно-мобілізаційного віку типчики з “95-го кварталу” або заплилі салом лискучі пики твого верховного, прем’єр-міністра або просто міністра чи депутата заганяють фуфло по вухах, як щасливо ти живеш.
ПЕКЛО – це коли сходив на сеанс психосоціальної реабілітації, на якому соплива, нафарбована в усі кольори веселки юна матрьошка нав’язливо розпитує, скільки ЛЮДЕЙ вбив ти... “ЛЮДЕЙ”, прикиньте... й УБИВ, а не знищив. На війні знищують, а не вбивають, дитинко, запам’ятай на майбутнє.
ПЕКЛО – це коли йдеш провідати загиблих побратимів, які віддали життя за майбутнє України, а це майбутнє віддає свої голоси тим, хто привів цю війну в їхній дім. Хто ненавидить українське. Від цього болить найбільше.
ПЕКЛО – це коли тебе засуджують за те, що ти ризикував заради людей, не давши поширенню “рюського міра”, ризикнув за тих, хто не знає ні болю, ні запахів крові, поту і пороху, важких поранень, смерті, окопів.
Іноді виникає гостре бажання вбивати знову. Тільки тобі вже неважливо, якого ворога, – знищувати окупантів чи 5-ту колону, що руйнує твою Державу зсередини, цинічно і нахабно... І продовжує зраджувати тебе і твоїх братів...
Війна не ПЕКЛО. ПЕКЛО – це невдячність і неповага.
Ось чому багато хто хоче назад. До своїх. Де тебе поважають. Де ти свій серед своїх...
https://www.facebook.com/valeriy.stoajnov
|
