8 січня (26 грудня за ст. стилем) 1922 р. на хуторі Таборище було тяжко поранено отамана Орлика та двох його вірних козаків – Кузьму “Старого” і Сашка “Левенка”-Пісковця. Про обставини цієї трагедії детально написав Роман Коваль у книжці “Отаман Орлик”.
“…На хутір прибули, як стемніло, близько сьомої вечора, – розповідав Роман Коваль. – У відділі було два-три десятки «будьонівців». Зазвичай Орлик їхав попереду, він і першим встрявав у бійки, запалюючи своєю хоробрістю інших. Так сталося й на хуторі Таборище (тепер Радомишльського р-ну Житомирської обл. – Ред.). Спочатку отаман затримав підводу з Яковом Суходольським та його племінником Григорієм. З’ясувавши під час обшуку, що Гриць служить у Радомишльському політбюро, наказав козакам роздягти його.
– Ти смерті нашої хотів? Але ж вона тебе дожидається. У розход його…
І хлопці зарубали Гриця на очах у дядька.
А отаман з козаками «Старим» та «Левенком» уже виштовхував з хати політрука озброєної розвідки «тов. Васілєнка».
– В’яжіть його, хлопці…
Побачивши невідомого, який тінню кинувся до сусідньої оселі, Орлик рвонув за ним. Кузьма «Старий» і Сашко «Левенок» полетіли за отаманом.
Це були їхні останні кроки на рідній землі. Останні секунди, коли всі вони почувалися вільними і сильними людьми. Які нападають, переслідують, знищують ворога, сміються та дихають на повні груди.
«Самоотвєрженново малороса» Пилипа Шуліпенка недарма призначили командиром озброєних розвідників-чекістів: шість пострілів з револьвера послав цей «старший товариш» у нападників, і всі кулі потрапили в ціль. Орлик дістав поранення в груди й хребет, козакові Кузьмі одна куля влучила в ділянку серця, друга розтрощила щелепи, спотворивши лице…”
Наступного дня 9 січня (27 грудня за ст. стилем) 1922 р. Кузьма “Старий” від важких поранень помер. Відомо, що був Кузьма із с. Коленців (тепер Блідчанської сільради Іванківського р-ну Київської обл.). За описом фельдшера, Кузьма дістав у тому нещасливому бою “револьверною кулею у груди в область серця, поранення глухе, і в нижню щелепу вихідний отвір, а у верхню щелепу – вхідний, навскоси. Поранення важке”. Важко було партизанам впізнати в спотвореному пораненням обличчі свого славного та вірного побратима…
Справжнє прізвище героїчного козака ми не знали, але, досліджуючи справу Георгія Гресса, помічника отамана Ілька Струка, серед вилучених у нього документів я знайшов нагробну записку з такими словами:
“Мученик за волю і віру народу Українського Кузьма Зайченко.
Замучений нехристями в бою [на] х. Таборищи 26 грудня 1921 року.
Спі, брате, твоеї чести ми непосрамімо.
Партізане Струка, Орлика і Гайового”.
Тепер у національний Синодик наших славних лицарів можемо дописати: Кузьма Зайченко, козак отамана Орлика, “мученик за волю і віру народу Українського”.
Владислав КАРПЕНКО, Історичний клуб “Холодний Яр” |
