Вийшла книга Андрія Ковальова “Як гартувалась державність”
(Закінчення. Поч. в ч. 12 за 2020 р.)
Варто творити місця пам’яті… А. Ковальов у своїй книзі намагається збудувати з героїв оповідей про Боярку нову ціннісну шкалу, що мусить надихнути сучасних людей пишатися своїми гідними попередниками, які тривалий час були проскрибовані комуністичною владою, були для неї “бандитами”. Вона хотіла забуття усіляких Матушевських, Єфремових, Доманицьких. Проте після цієї праці А. Ковальова це вже буде неможливим.
Найбільшим досягненням автора книжки про Боярку є виявлення і виписання біографічних портретів знаменитих місцевих боярців, які творили нову національну добу дачного містечка, були місцевими діячами “Просвіти”, членами Української соціал-демократичної робітничої партії, очолювали українську республіканську владу в селищі, вивішували перший український прапор. Це люди другого плану, але ті особи, які реально протистояли окупаційній російсько-більшовицькій владі на місцях, були членами місцевих повстанчих комітетів і переважно були репресовані неукраїнською владою, розстріляні в 1930-ті роки. Це люди, які були реальними героями доби, мали свою позицію, не заломилися під тиском несприятливих обставин, залишилися вірними своєму українському виборові до кінця. Зі сторінок книги А. Ковальова оживають біографії одного з лідерів Українського військового комітету, командувача низки українських військових з’єднань, діяча вільного козацтва Івана Горемики-Крупчинського, коменданта Боярки Петра Тимошенка, українського діяча і повстанця Марка Шляхового, просвітянина і члена УСДРП Юрія Войцехівського. Ці персонажі просяться в герої художніх книжок. Вони брали участь у повстанському русі, заарештовувалися органами ГПУ-НКВД, залишили в архівах СБУ свої спогади про буремні роки боротьби з агресором. І були покарані за “український бандитизм” справжніми державними бандитами від більшовицької влади.
Багато осіб повертаються в нашу історію заново. З Бояркою був пов’язаний один з найбільших операторів, власник місцевого кінотеатру Володимир Добржанський. Він знімав документальний фільм про поховання М. Лисенка, скинення з п’єдесталу київського пам’ятника Петру Столипіну.
А. Ковальову вдалася захоплива оповідь про Боярську школу пасічництва ім. Андріяшева, яка була місцем діяльності українського підпілля, де навчалися вояки армії УНР у добу Української революції. Книга про Боярку написана на величезному архівному матеріалі, передусім Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. А отже, автором залучено багато невідомого і маловідомого архівного матеріалу, що, безперечно, збільшує наукову вартість краєзнавчої праці про Боярку.
Робота А. Ковальова до певної міри є піонерською працею. У ній розкрито внесок Боярки та її жителів у справу будівництва Української держави сто років тому. Він показав боротьбу Боярки проти окупаційного російсько-більшовицького режиму, а вона була тривалою і послідовною. Андрій ламає стереотипи, закладені комуністичною літературою, яка твердила про безжурну тріумфальну ходу совєтської влади містами і селами України. Насправді ж місцеве населення не лише не сприймало більшовицької влади, а й чинило непроханому наїзникові організований спротив. Встановлення більшовицької влади відбувалося кількома наворотами, супроводжувалося акціями терору проти українського населення Боярки. Авторові вдалося змалювати опуклий і яскравий образ кількарічної російсько-української війни на терені Боярки-Будаївки, дачного селища та залізничної станції.
Його робота напевно стане зразком для низки наступних подібних краєзнавчих книжок. Бо історія українських міст і сіл реально ще не написана. Ми робимо лише перші кроки на цьому шляху. Книжка А. Ковальова демонструє читачеві складний, але важливий момент самоусвідомлення нації на рівні села і містечка. Вона показує, як малоросійська Україна ставала Україною українською...
Новітнє відродження початку 1990-х років не робилося на голому місці. В основі його лежала непомітна зовні мурашина робота місцевих українських селян, робітників, учителів, службовців, які крок за кроком відвойовували нашу землю від російської займанщини.
Ігор ГИРИЧ, доктор історичних наук
Київ |
