У кінці листопада 1970 р. українська громада у Вінніпезі, а разом з нею вся наша спільнота в Канаді та у вільному світі стратила ще одного культурного і громадського діяча, що його важко буде заступити.
Дня 24 листопада 1970 р. в лікарні у Вінніпезі, після короткої, але важкої недуги відійшов у вічність загально відомий і люблений бл. п. Сергій Полікша, бувший старшина Української Визвольної Армії, один з будителів Волині, керівник театральних груп, співак і актор та виховник молоді й акторського нарібку в українській вінніпежській громаді.
Народився у Києві в сім’ї Бориса і Мотрі Полікшів. Мама з дому Грунченко походила зі старого роду городового козацтва (прадід Грунько). Батька розстріляли за “Єжовщини” в 1938 році. Гімназію (середню школу) відвідував у Черкасах і просто із шкільної лавки пішов у повстанці в Холодному Ярі до отамана Пивоваренка (був начальником кулеметної команди у григор’євського отамана Федора Уварова, який об’єднався зі збройними силами Холодного Яру; про перебування в Холодному Яру залишив яскравий спомин. – Ред.). З хвилиною створення регулярної армії У.Н.Р. вступив в її ряди і був у Третій [Залізній] дивізії полковника, а згодом генерала [Олександра] Удовиченка, стрільцем-кулеметчиком на тачанці.
З відступом Армії на захід був інтернований у Каліші. Там скінчив Юнацьку підстаршинську школу в ранзі хорунжого. Був нагороджений Лицарським Хрестом Симона Петлюри з відповідною грамотою.
Вийшовши з табору, подався на Волинь і тут почав свою культурно-освітню працю. Помагає у праці Товариства “Просвіта”, засновує нові, організує драматичні гуртки, грає в театральних ансамблях А. Дубіновського (тепер священик в Англії) та М. Зінченка. Мав добрий, ліричний тенор, співав у мандрівному чоловічому хорі під диригентурою Созонтія Кальмуцького; працював у Культурно-Мистецькому Клюбі, був секретарем у товаристві “Українська Школа” в Рівному. В Золотієві (біля Рівного) організував драматичний гурток, з яким давав часті вистави на місці та виїздив в околиці.
У цей час, як грали “Наталку Полтавку”, познайомився на сцені з Антоніною і з нею одружився. Обоє любили театр і хор і продовжували працю у тій ділянці під час большевицької, а згодом німецької окупації України, що на Волині прибрала особливо гострі форми. Був ув’язнений, та вдалося при помочі добрих людей врятуватися перед розстрілом.
У 1944 р. з дружиною і донею Галиною залишають рідні землі і через Карпати мандрують до Австрії. В м. Штокерау біля Відня працював на фабриці в новонабутому фаху електрозварювача; згодом переїжджають до Баварії, спочатку мешкають у м. Фільсбібурґ, а потім у таборі Ляндсгуті. Тут зорганізовує гурток аматорів сцени і взагалі бере активну участь у громадському і політичному житті “таборової України”.
В червні 1948 р. переїхав з родиною до Канади, де майже рік був у Саскачевані, а під кінець 1949 р. переїхав до Вінніпегу. Тут включається в громадську і культурну працю, організовує драматичний гурток при “Інституті Просвіта”, з яким працює довгі роки. Пізніше зорганізував драматичний гурток при Соборі Св. Покрови, який також відзначився успіхами у Вінніпезі й околиці. Два літа викладав драму на курсах українознавства при Колегії Св. Андрея.
Взагалі, бл. п. Сергій Полікша був “молодий духом”, і тому молодь його любила, а він любив працювати з нею. З дружиною постійно працювали в Товаристві “Волинь” і в Інституті дослідів Волині. На “хліб насущний” заробляв у Вінніпезі, спочатку у фірмі “Перт”, водночас скінчив курси противогневого інженера 3-ї кляси.
Був людиною скромною, лагідної вдачі, доброго серця, кришталево-чистого характеру. Обоє з дружиною зразково виховали свою дочку Галину, заміжню за мистцем Романом Ковалем. Тішився ростом і поступами свого внука-пластуна Богдана. Для кожного мав розкриті двері своєї гостинної хати, щире серце і жертвенну та помічну руку. Громада Св. Покрови, де Покійний був членом, буде довго відчувати його втрату.
Дня 27 листопада 1970 р. в соборі Св. Покрови настоятель прот. С. Кішок у сослуженні протопресв. С. Геруса і свящ. С. Ярмуся та при участі Владики Бориса, членів родини і багатьох приятелів і знайомих відслужив панахиду. Похорон з Св. Літургією відбувся з цієї ж церкви у суботу 28 листопада. Похоронено бл. п. Сергія на православній секції цвинтаря “Ґлен Іден”.
У глибокому смутку залишилися дружина, дочка, зять, внук. В Україні залишилися сестри Лена і Ольга (Нуся згинула під час обстрілу Черкас) і брат Михайло.
Вічна йому пам’ять!
Ілля ОНУФРІЙЧУК
Дж.: Онуфрійчук І. Ті, що відійшли від нас. Бл. п. Сергій Полікша// Літопис Волині. – Вінніпег, 1972. – Рік Х – ХІ. – Ч. 10 – 11. – С. 167 – 168.
Особливості мови збережено. |
