З болем у серці прочитав у липневому числі вашої газети замітку про вбивство в рідному домі в Городищі, що на Черкащині, письменника, краєзнавця, дослідника української історії Андрія Тегерешвілі. З Андрієм Захаровичем я багато років листувався, хоч і не був особисто знайомий.
Наше заочне приятелювання розпочалося ще в далекі сімдесяті роки, коли я захопився колекціонуванням газет. Андрій Захарович щедро посилав мені пухлі пакуночки, а одного разу вклав витинку з місцевої газети зі своїм віршем, надписавши щось на зразок “от колись віршиками бавився”.
Оскільки я й сам вважаю себе людиною не так уже й далекою од красного письменства, то згодом, через роки, вже з Росії, вирішив знову написати українському поетові з Черкащини з неукраїнським прізвищем. Відповідь від Андрія Захаровича не забарилась, ось тільки він писав, що пошукає слідів козаччини, Холодного Яру, отаманів, що діяли на його рідній Черкащині. Я лише пошкодував, що жодної інформації про них не маю, бо сам з Полтавщини, а воювали там колись свої повстанці та були свої отамани. Проте Андрія Захаровича така відповідь не збентежила, його щирі листи, написані характерним почерком і незмінно власною рукою, продовжували бути моєю втіхою в чужинецькому оточенні.
Бувши людиною, як він написав, менш ніж на чверть українцем по крові, мав погляди досить радикальні, але в суперечках завжди був чемний і не переходив межі, а про себе писав, що “погляди які не є, але вони мої”. Про себе власне писав дуже мало, більше про друзів та колег, а одного разу написав, що “інколи, раз-двічі в квартал, роблю набіги на Київ – полюю за книжками, бо у провінції тут книгарні вже позакривали”. І далі – “але надовго з дому відлучатися ризиковано – минулого літа в мене у дворі за два заходи п’янюги-наркомани винесли весь метал: відра, виварки, сітку ліжка та чимало іншого, що було мені далеко не зайвим”. Те було написано всього два роки тому. І звідки ж було знати мистцеві, що така поблажливість та байдужість до хатніх злодюг може призвести до трагедії!
Андрій Захарович жив минувшиною, та й сам він був людиною, яка творила власне традиційним інструментом – пером, не довіряючи сучасній техніці, хоч і мав її у своєму домі. Про те, що його вірші та проза були відзначені на конкурсах у мережі, він дізнався від мене. А я й сам дивувався, звідки в людини старшого віку такі чисті юнацькі щирі почуття, талановито висловлені в поетичних рядках! І його новели – щирі, дотепні, з характерним гумором!.. Першу його книжечку “Диверсант Патарашвілі” я теж отримав, – вона насправді надто вже маленька.
Сподіваюся, друзі й побратими талановитого Андрія Тегерешвілі зрештою видадуть його другу книжечку, яку він готував до друку незадовго до трагічної смерті. Хотілося б, щоб і решта його творчого доробку побачила світ, бо написане ним варте того. Від себе долучаю знайдену в моєму власному архіві малесеньку замітку, отриману мною свого часу від незабутнього Андрія Захаровича Тегерешвілі.
Володимир ГУДЗЕНКО
Луховиці, Росія |
