Не стало Тамари Гупало-Демидюк, племінниці чорноліського отамана Дениса Гупала. Вона була свідомою українкою і глибоко шанувала подвиг свого дядька.
Тамара Демидюк допомогла мені реставрувати образ Дениса Гупала, переказуючи в листах розповіді своєї мами Секлети, яка була молодшою сестрою отамана.
Тамара Демидюк писала: “Гупало Секлета (моя мама) 45 років пропрацювала в колгоспі, виконуючи як «куркулька» і сестра «бандита» найтрудніші роботи: орала, скирдувала за палички-трудодні, на які нічого не платили, та й трудодні бригадир Тюпа Єгор приписував своїй жінці та сестрам, так що робила за п’ятьох”.
Тамара в дитинстві не раз плакала, коли бачила, як колгоспні посіпаки збиткуються над її матір’ю. Та й саму Тамару у школі не раз ображав учитель, водночас секретар партійної організації колгоспу. “Ти чого так не мене дивишся? – не раз обурювався він. – Ану відвернись!” Мабуть, цей “вихователь” бачив у великих очах дівчинки докір за те, що він із дружками кривдить її маму.
Померла Секлета 1 травня 1978 р. після важких мук, спричинених крововиливом у мозок. “І життя було тяжке, і смерть нелегка”.
“Не гладкими стежками пішла у світ рідня холодноярського отамана Дениса Гупала, – писала Тамара Демидюк. – З лихвою вистачало і кривд, і наруги, і цькувань. Чиновники більшовицької системи добре розуміли, що із працелюбних хліборобів, які сповідують віковічні традиції дідів і прадідів, які живуть у злагоді з людьми і природою, яничарів та перевертнів не виховаєш. Тому нещадно винищували їх, а в тих, хто вцілів, найпідступнішими способами намагалися витруїти почуття шани до свого роду, його добрих звичаїв і заповітів. Так підрубувалося коріння історичної пам’яті, національної свідомості, гордості за подвиги предків, що віддали своє життя за волю матері-України. І треба визнати, що більшовикам це значною мірою вдалося. Нині не кожний з другого покоління Гупалів береже в душі пам’ять про звитягу своїх дядьків”.
На думку п. Тамари, “держава, яка належно не вшановує і навіть не реабілітує лицарів Визвольних змагань, не має майбутнього”. На цю тему пані Тамара не раз писала до газети “Незборима нація”. Її хвилювало, що так довго держава не визнавала їхнього подвигу, їхньої жертви крові задля волі свого народу. Пані Тамара – одна з небагатьох, хто дочекався реабілітації отаманів Гайдамацького краю. Про це я перший повідомив її телефоном.
Померла п. Тамара 19 квітня 2018 року. А прийшла вона у світ 13 лютого 1936 року. Поховали козачку біля чоловіка і сина на Новоревівському кладовищі в м. Кременчуці.
Завдяки Юрієві Бублику та Ростиславові Мартинюку знято телепередачу про Тамару Демидюк (Гупало), де ми можемо її бачити і чути. Передачу демонстрували на “5 каналі”, є вона на моїх сторінках у ФБ.
У мене про пані Тамару залишилися найкращі спогади: тверда в переконаннях, просвітлена, вірна своїм славним предкам.
Вічна Їй пам’ять!
Роман КОВАЛЬ
На світлині Анастасії Похідняк – Тамара Гупало та Юрій Бублик. Місто Кременчук, 24 січня 2017 р.
|
