7 – 9 лютого на Вінничині було презентовано книгу спогадів полковника
Армії УНР Якова Гальчевського, уродженця села Гута-Літинська (тепер Малинівка).
Спогади “З воєнного нотатника” члени Історичного клубу “Холодний Яр”
спочатку представили у Вінницькій обласній бібліотеці ім. К. Тімірязєва.
Виступ упорядника книги Романа Коваля організували к.і.н. Костянтин Завальнюк
і Тарас Беднарчик, Галина Шаманська й отаман Вінницького полку ім. Івана
Богуна Володимир Воловодюк.
Наступного дня книгу Якова Гальчевського представлено у школі його
рідного села та в Літинській районній бібліотеці. 9 лютого гості відвідали
Літинський краєзнавчий музей і тюрму, збудовану 1805 року. “В ній чотири
рази відбував ув’язнення Устим Кармалюк”, – повідомила директор музею Віра
Ткач і повела сходами на другий поверх до камери, де сидів легендарний
народний ватажок.
Сидів у цій похмурій в’язниці 1919 року і отаман Йосип Біденко. Виглядали
з-за ґрат і козаки-повстанці. З цієї тюрми 1 травня 1921 р. їх визволив
Яків Гальчевський.
Наступна презентація книги відбулася у школі Городища – родинного села
отамана Якова Шепеля. Того дня Роман Коваль виступав також перед школярами
с. Брусленів, де 1918 року Яків Гальчевський учителював разом зі своєю
дружиною Марією Жуматій. І ось стежка вивела до Кипорового Яру, де колись
таборували отамани Орел-Гальчевський та Шепель. Тут, у лісі, біля с. Пиківська
Слобідка, з якої походив повстанський сотник Онисько Грабарчук, козаками
Вінницького полку ім. Богуна та літинськими рухівцями на чолі з Валерієм
Кривим насипано символічну могилу борцям за волю України і поставлено хреста.
Скільки безіменних захисників Вітчизни лягло у нашу землю… “Кожному
з нас розстріляно кого-небудь близького, рідного... – писав Яків Гальчевський.
– У мене є козак (Онисько Грабарчук. – Ред.). Два роки вже зі мною. За
його повстанчу діяльність більшовики в серпні 1921 року застрілили його
брата Давида. Цього року піймали сестру Оляну; питаючи за Ониська, катували
її, насилували, живою засипали в яму, яку вона сама собі викопала. Вона
нічого не казала, бо нічого не знала; забрали її в губчека, де розстріляли,
за що? Є козак Гриць Осидчук, з 1919 року в повстанні: йому за нього розстріляли
сестру і старого батька. В с. Літинці 4 брати Антонюки в повстанні з 1919
року. Торішнього року в серпні їхнього батька Гриця Антонюка, питаючи за
синів, мучили: поодрізували вуха, носа, очі викололи, по суглобах розбирали
руки, обрізали губи, язика вирізали і шаблюкою в горло закололи, вивезли
за село і затоптали в болото і наказали не ховати мученика. Коли поїхали
кати, все село почало голосити, але боялось ховати. Тоді прийшли сини,
збили домовину в своєму садку і там сховали мученика за Україну, без попа
і хреста. Таких випадків мільйони. Сльози навертаються, коли пишеш і пригадаєш
все”.
Отаким людям і поставлено хреста у Кипоровому Яру. Вклонившись могилі
та поминувши незлим тихим словом козаків Гальчевського і Шепеля, краєзнавці
виїхали до села Миколаївки, яке дало у повстанські загони не один десяток
козаків. Клуб, як і у Брусленові, виявився холодний-прехолодний. А зібралася
переважно дітвора, яку насамперед зацікавив виступ бандуриста Русалима
Козленка, братчика Київського кобзарського цеху, учасника триденних меморіальних
заходів на Вінниччині.
Переночувавши в хаті Івана та Гані Луців, гості на ранок виїхали до
Літина. На старому кладовищі відвідали братську могилу кількох сотень козаків
Армії УНР, порубаних примаковцями 19 березня 1919 року. Русалим Козленко
заспівав козакам “Ой на горі вогонь горить”, Микола Мельник налив самогону
і присутні випили за упокій їхніх вічно молодих душ – середній вік загиблих
становив 18 років.
Організатором презентацій на батьківщині Гальчевського і Шепеля виступив
голова Літинської районної організації Руху Валерій Кривий. Йому допомагала
голова осередку “Меморіалу” Лілія Іванець. Щиро дякуємо й родині Сіваченків
і Тетяні Косенко, які гостинно відчинили двері своїх осель, а також кореспонденту
“33 каналу” Інні Червінчук, яка висвітлювала меморіальні заходи.
Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр” |
