 Як повідомила “Рідна Черкащина”, у Городищі на Черкащині 11 червня вбито Андрія Тегерешвілі, письменника, колекціонера і дослідника історії Визвольної боротьби. Після вбивства нелюд-нападник підпалив хату-музей. Про це повідомив на своїй сторінці в соцмережах друг загиблого, поет Олексій Тичко. Він акцентував увагу на величезній заслузі загиблого у справі дослідження і збереження історії Черкащини: “Особливу увагу Андрій Захарович приділяв Визвольному рухові на Черкащині 1918 – 1932 років. Він перший порушив тему родини Блажевських (повстанських братів-отаманів. – Ред.), яка зараз описана в багатьох творах. Його матеріали використовували у своїх роботах відомі письменники та історики.
Об’їздив усю Черкащину, шукав могили загиблих учасників Визвольного руху. Деякі йому таки вдалося знайти. Жив Андрій у музеї, на який перетворив стару батьківську хату. Амфори трипільської культури, кістки мамонта, знаряддя праці минулих століть, сорочки-вишиванки, вишиті рушники і різні цікаві експонати минулого століття знайшли свої місця у всіх кімнатах його хати.
Готував до друку нову книгу оповідань, – якщо людина талановита, то у всьому… З-під його пера виходила цікава коротка проза, насичена колоритними словами, які ми зараз мало вживаємо. Завжди ходив із записником та олівцем, почувши цікаве слово або думку – записував. Писав вірші, нестандартні й оригінальні.
До речі, я готував публікацію в газету з віршами місцевих поетів – там і його вірш є, не встиг віднести в редакцію, тепер буде публікація в наступних номерах «Вісника Городищини». Мені не віриться, що прізвище автора вірша про собаку і реінкарнацію головного героя вірша в цю тварину буде в чорній рамці… Андрій останній місяць дуже поспішав, ніби щось відчував. Готував до друку книгу, друзі та знайомі допомагали чим могли, аркуші паперу з розбірливим каліграфічним почерком переводили в електронний вигляд. Не встигли…”
Підозрюваного у вбивстві затримано поліцією. Що стало причиною скоєння тяжкого злочину – особиста злоба до письменника-патріота України, банальне прагнення пограбування музею чи інші мотиви? Це має з’ясувати слідство. Від редакції “Незборимої нації”.
Як жаль! Андрій Тегерешвілі – автор перших досліджень про отаманів Голого, Грозного, Блажевських та інших, опублікованих у збірці “Героїзм і трагедія Холодного Яр” ще 1996 року. За тиждень перед трагедією ми говорили з ним телефоном про отамана Голого та його праправнука Сашка, який живе у США. Від імені редакції газети “Незборима нація” та Історичного клубу “Холодний Яр” висловлюємо рідним і друзям сердечні співчуття.
На пам’ять про Андрія Тегерешвілі публікуємо уривок з нотаток з його подорожі холодноярськими селами, яку він здійснив велосипедом 1993 року.  Слідами Холодноярської “республіки” В околиці Мельників підноситься гора Гро?док, де, за переказом, Василь Чучупака заповідав колись себе поховати, “щоби було видно всі Мельники”. 1992 року тут відбулася панахида і було встановлено знак – дерев’яного хреста, а вночі хтось його спиляв, мабуть, найнятий начальниками за пляшку сливового (він популярний тут) самогону.
Біля сільської ощадкаси, де колись стояло обійстя Чучупаків (тепер на тому місці силосна яма), стоїть пам’ятна табличка з вицвілим написом. Допитуємося, як зручніше дістатися гори, – люди середнього віку нічого не знають ні про знак, ні про Чучупаку. Та й від більшості літніх людей годі було чогось путнього добитися. Часто “спогади” виливалися в подібні діалоги:
– Гляну – аж їх їде та й їде тих вершників… - А чиї ж то були вершники, бабусю?
- Хто його знає… Були тут усякі: і білі, й червоні…
- А Чучупака кривдив вас тут чи заступався?
- Та не зобиджав, зла не чинив…
Вивітрився холодноярський дух, залишився невільницько-колгоспний…
Піднялися на маківку, ледве знайшли зарослий бугрик з пеньком від хреста. Звідси дійсно видно всі Мельники як на долоні.
За допомогою людей склали список мельничанських і хутірських кутків. Ці назви такі іноді пісенно-поетичні, що важко залишити їх поза увагою, багато топонімів змінило свої назви, які зводилися до трьох-чотирьох: Ленінське, Жовтневе, Червоне – та похідних від них. Назви кутків залишилися майже без змін: Левадки, Чучупаківський, Ви?дівський, Макарюківський, Котолупівка, Беркотівка, Кислівка, Мацапулівка, Васюрівка, Ґавівка, Басарабівка, Чижі, Кривди?, Скельки, Кресельці, Ґродок.
На одному з хуторів надибали в спекотному безлюдді старого женця. Колись кремезний дід уже усох, очі скаламутніли. Пробуємо його розговорити, він не відразу погодився: зачекайте, дожну смугу – жав ячмінь, – аж тоді посідали під яблунею.
– Ви про Чучупаку? Тоді мені нема про що з вами говорити, розмови не вийде, бо Чучупака бандит. Коцурівська контрреволюційна банда була безплатформною, а Чучупаківська мала під собою націоналістичну платформу, вони межи собою воювали за вплив у окрузі. Була тут ще одна хуторянська сімейна банда Семена Гребенюка, по-вуличному – Задеки. Батько його був письменним і часто казав: “Я такий розумний як той Мартин Задека!” (Звідки було простому селянинові знати про середньовічного схоласта, імені якого не подають навіть сучасні енциклопедії?! – А. Т.). (…) Уся сім’я Задеченків величала себе гайдамаками і носила широкі сині штани, червоні пояси. (…)
Бабуся Віра з кутка Кислівки так доповнила попередні розповіді:
– Василь [Чучупака] був красенем, чубатий, у синіх штанях і вишитій сорочці. Він товаришував з моїм батьком і бояринував у нього. Мій батько, Петро Васюра, два роки був у Василевому загоні, помер 1924 року. Тоді вся рідня казала: помер – то хоч знаємо тепер, де його кістки лежать. Василь як застрелився, то аж комуністи за ним шкодували.
Львівське видання “Холодного Яру” 1992 року рясніє, на жаль, багатьма граматичними недбалостями, на яких спотикаєшся на кожній сторінці – ніби книга не редагувалася і не коректувалася, дуже багато топонімічних помилок…
Спливло сімдесят років по тому, як відгриміло в Холоднояр’ї. Ті події вже замулилися у пам’яті вцілілих сучасників, та нині час уже й забрав багатьох із собою, але ця невичерпна тема потребує ґрунтовних і широких досліджень. Андрій ТЕГЕРЕШВІЛІ
м. Городище, 1993 р. |
