16 квітня 1920 р. виповнюється 100 р. блискучої перемоги українського війська під командуванням Михайла Омеляновича-Павленка над розбійним московським. Про цей щасливий момент в нашій історії – оповідь Михайла Крата, начальника штабу Запорозької дивізії, яка блискуче виконала завдання і здобула стратегічно важливий залізничний вузол
У нас набоїв обмаль: 100 на кулемет, дві обойми на рушницю, а рушниць – одна на двох козаків. А у Вознесенську – величезні склади зброї ще з часів Світової війни.
– Хлопці, Вознесенськ мусимо взяти!
А там саме з’їзд комуністичної партії. Не ждали там “банди”, аж ось почули – лихо! Сіли в окопи комуністи, ждуть підмоги з Одеси.
Вранці 16 квітня запорожці на місто, а київці – на станцію атаку почали. Піхота хитрощами виманила ворога з окопів, кінно-гірський дивізіон у вічі йому картеччю сипнув, а кіннота порубала “на капусту” . Захоплено Вознесенськ, а з ним 2 мільйони рушничних набоїв, 32 тисячі гарматних, 28 гармат, 5 тисяч рушниць, кулемети. Вистачило й нам, і селянам-повстанцям.
Закурили запорожці гарненького тютюнцю “Стамбулі”, обвішались набоями та гранатами: “Ось тепер побачите, товариші, по чому ківш лиха...”
В Одесі – сполох. З трьох боків на Ананьїв совєтське командування своє військо посилає – все, що мало під рукою. Ананьїв селянами-повстанцями захоплено. Туди ж чорноморці (колишній совєтський полк українців) на допомогу селянам поспішають з Одеси. Вистріляли своїх комісарів, стали на службу Батьківщині.
В Ананьїві – бої. Червоні перемагають. Аж ось запорожці надходять. Спереду два полки кінноти з гарматами Алмазова, командира кінно-гірського дивізіону. За ними – піхота на селянських возах. Три дні тривав бій; закінчено під неділю Мироносиць (релігійне свято в наступну неділю після Великодня. – Ред.). Ворога вщент розбито. Дядьки потилиці чухають: “От спасибі Вам, чиста робота. Але доведеться в неділеньку святу закопувати большевиків, щоб смороду не було!” Бо порубаними все поле вкрито, а сонечко вже таки добре пригріває.
Михайло КРАТ,
генерал-хорунжий Армії УНР |
