Пані Марія Урбан-Вовк народилася в Києві 19 січня 1895 року. Освіту одержала в Києві, закінчивши семінар Титаренка та акушерський курс. Від 1910 р. була членом Українського клюбу “Родина”, де виконувала, відповідно до своєї спроможности, таємні доручення організації. Членами клюбу в той час були такі відомі особи, як адвокат Максим Синицький, поет О. Олесь-Кандиба, пані Ґоц, Євген Чикаленко, Симон Петлюра (під псевдо Полтавець), Володимир Чехівський, поет Микола Вороний, студент Олег Романюк і його дружина Клавдія (у яких пані М. Вовк, яка рано втратила батьків, виховувалася), Борис Базилевський (пізніше сотник Київської дивізії Армії УНР) та багато інших.
З вибухом 1-ї Світової війни пані М. Вовк записується на курс Червоного Хреста, після його закінчення працює в міській лікарні в Києві, а потім скеровується на російсько-румунський фронт. У 1917 р. із групою старшин повертається до Києва і як медсестра зголошується до Богданівського полку. Одначе, службу довелося виконувати при Залізнічному корпусі, яким командував отаман Бень), а потім у повстанському загоні отамана Юрія Тютюнника і 4-й Київській дивізії, в лавах якої бере участь у 1-му Зимовому поході.
Наприкінці 1920 р. пані М. Вовк одержує від генерала Ю. Тютюнника наказ нелегально перейти в запілля ворога і в Києві довідатися про долю українських старшин і козаків, котрі дісталися до большовицьких рук. Це завдання пані М. Вовк виконала. [З’ясувалося, що] всіх полонених вояків було розстріляно. За спокій їх душ у соборі св. Софії було відправлено панахиду, після якої почалися арешти її організаторів та учасників. Серед арештованих була і пані М. Вовк. Щасливому випадкові завдячували заарештовані, що залишилися при житті: через Київ проходили вояки Гренадерського корпусу, що повертали на Сибір. Уважаючи, що людей заарештовано несправедливо, вони всіх їх випустили на волю.
У січні 1921 р. пані М. Вовк нелегально переходить кордон до Польщі. Тарнів, Щипйорно, Каліш, який залишає вона аж у 1935 році, а потім і Варшава – це період її життя, заповнений опікою над хворими, інвалідами і студентами, якій посвячує вона весь свій вільний від зарібкової праці час.
У часі 2-ї Світової війни з доручення Українського допомогового комітету пані Марія Вовк переїздить до Холма, де з розвалом польської держави почало відживати українське національне життя. Працюючи тут у лікарні св. Миколая, у вільний час вона їздить по селах Холмщини і збирає ікони та інші церковні речі, які місцеве населення зберегло і заховало перед польським вандалізмом під час руйнування українських церков.
У 1944 р. пані М. Вовк емігрує на Захід і з часом оселяється в Байройті, де працює в лікарні УНРА, потім – ІРО, у таборовій клініці, бере активну участь у праці Союзу українських ветеранів, Союзу українок Німеччини, а також Української православної парафії. У 1950 р. пані М. Вовк переїздить до США і затримується у Філядельфії. І тут ця невтомна трудівниця бере і далі участь в українському житті.
Сьогодні, незважаючи на похилий вік, пані М. Вовк є членом 20-го відділу Союзу українок Америки, місцевого відділу ОбВУА, Т-ва Прихильників УНР та Сестрицтва Св. Софії при Свято-Покровській парафії УПЦ. Живучи самітньо, без родини і лише з емеритури, пані М. Вовк відповідно до своїх фінансових спроможностей передплачує українську пресу та жертвує на українські установи.
Вельмишановній пані Марії Вовк ми від щирого серця бажаємо втішатися добрим здоров’ям і радістю ще многі літа, а її жертовне і повне посвяти життя ставимо в приклад усьому громадянству і в першій мірі – українському жіноцтву.
Павло ЛИМАРЕНКО
Лимаренко П. Марія Уран-Вовк // Дороговказ: орган вояцької думки і чину. – Торонто, 1966. – Березень – квітень. – Ч. 10 (29). – С. 18 – 19.
|
