90 років тому чекісти викрили на Київщині підпільну організацію. Керував нею сотник Армії УНР Пилип Драник-Косар, який за завданням військового керівництва УНР готував повстання на весну 1930 року.
Улюбленим місцем таборування козаків Гайового і Косаря було урочище Кладова – дика пуща між станцією Боярка і селом Дзвінковим, “мальовнича і велично-сувора”. Сергій Єфремов назвав її “неприступною твердинею гайдамацькою”. У це урочище більшовики без збройної сили боялися й потикатися. Тут не тільки природа була суворою, а й хлопці отаманів Гайового та Косаря.
На початку 1920-х Косар створив підпільну організацію на території Київського і Білоцерківського повітів Київської губернії. Очолював 10-й район Повстансько-партизанського штабу Юрка Тютюнника. Проводив підпільну роботу до 26 грудня 1929 року…
Перша згадка про рідне Пилипове село Княжичі з’явилася в рукописах монахів 991 року. Була це фортеця. Побудували її за 8 верст від Білгорода, що грізно височів на правому березі річки Ірпеня. Першими мешканцями Княжичів були воїни. Воїнами стали й наступні покоління жителів Княжичів. За часів Богдана Хмельницького мешканці Княжичів належали до Ясногородської сотні Київського полку Війська Запорозького. 1708-го село стало частиною Фастівського полку Семена Палія. У 1768 р. Княжичі підтримали гайдамацького ватажка Івана Бондаренка. У Княжичах завжди жили хлібороби-воїни. А в 1917-му і подальших роках Княжичі підтримали владу УНР…
Ось лише один факт. Неподалік Княжичів є с. Новосілки. У селі є братська могила з меморіальною дошкою. На ній напис: “Тут загинули 64 червоноармійці 521 Богунського полку в бою 18 вересня 1919 року”. На дошці не вказано, у бою з ким загинули червоні, але люди пам`ятають… Раніше було зазначено, що в бою з “бандитами”. Так комуністи називали місцевих людей, які підтримували владу УНР.
Який вигляд мав отаман?
Ось свідчення сексотів у 1929 році: “Звуть його Пилип. Прикмети такі: років 30, високого зросту, дебелий, на лівій руці два пальці (мізинець і безіменний) не діють через поранення… Одягнений у шинель, нібито англійського сукна, в сірій папасі, в чоботах. Озброєний карабіном, два патронташа через плече й один патронташ на поясі, двома бомбами, одним револьвером у кобурі і двома револьверами за поясом”.
Ось так: карабін, дві бомби, три револьвери! “Прошу, таваріщі, підходьте!”
У свідченнях чекістів є розбіжності: “Блондин… великі руді вуса… русявий… темний шатен… виголив англійські вуса… чорне волосся… носить малу гостру борідку”. Досвідчений підпільник не раз міняв зовнішність, дезорієнтуючи ворога.
10 років чекісти не могли розкрити його організацію!
І після поразки Другого зимового походу, ліквідації Повстансько-партизанського штабу Юрка Тютюнника та розпуску Армії УНР отаман Косар продовжував ефективно розбудовувати підпільну організацію. Він не раз переходив у Польщу для доповіді вищим чинникам УНР, відтак міг там залишитись, але кожного разу повертався, щоб продовжити боротьбу. Перебуваючи на нелегальному становищі, Пилип не втрачав людського обличчя: був завжди підтягнутий, поголений, у гарно припасованому одязі.
Отаман Косар планував на весну 1930-го повстання проти “московської комуни”. Мав намір визволити Київ. Зробив карту Київського укпіррайону. Ось оцінка чекістів: “В боевом отношении чертеж очень ценный. Чертеж сопровождается грамотно составленной легендой (…) Для артиллериста и тактика эта записка раскрывает буквально все планы. Для нас это непоправимый урон (…) Сам работник квалифицированный военный, видимо, бывший офицер-украинец, хорошо знает военную украинскую терминологию армии Петлюры (…) Агент имеет большой опыт (…) Агент работал очень добросовестно и кропотливо, вкладывая свое желание в дело (…) Секретности КиУР’а (Київського укпіррайону. – Ред.) нанесен значительный урон”.
Не знали чекісти, що до Першої світової Пилип навчався в школі живопису та скульптури Владислава Галімського!
Причиною арешту отамана стала пісня. Читаємо протокол допиту “члена партии” Олександра Синявського із с. Ясногородки, стрільця охорони Південно-Західної залізниці. 9 грудня 1929 р. на допиті в ҐПУ він розповів: “В х. Балки Київського району мешкає Олександра Якимівна Башенко, на якій 20 листопада я одружився. Перебуваючи в неї вдома, я якось заспівав пісню: «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю, чому я не сокіл, чому не літаю». Олександра сказала:
– Ех, якщо б ти знав, хто цю пісню співає!
На моє запитання, хто її співає, вона відповіла, що не скаже.
Пізно ввечері, вже всі спали, дружина почала розпитувати, чи знаю я «Пилипа із Княжичів». Відповів їй, що знаю, тоді дружина призналася: цей Пилип переховується у них. Далі розповіла, що Пилип дуже добре озброєний: має три револьвери системи маузер, наган і браунінг, карабін і п’ять-шість гранат. Потім переповіла, що Пилип казав їй, що весною 1930-го обов’язково буде війна з Польщею та іншими західними країнами. Коли ж почнеться війна, Пилип підніме на Київщині повстання. І, як казав Пилип: за ним підуть всі молоді селяни, а зброї в нього є нібито дуже багато”.
Пилип Драник хотів “вигнати всіх ворогів з України і звільнити український народ”, але 26 грудня 1929 р. його арештували на хуторі Балки в хаті Башенків, неподалік села Княжичі. Ось як це сталося: “Дело “Забытые” (...) После сознания Башенко, у него на квартире была организована засада в составе трех человек, усиленная 25 декабря еще двумя сотрудниками. В ночь на 27/12 в 10 ч. вечера Косарь-Дранник по приглашению жены Башенко явился от своей сестры на квартиру Башенко, где он и был арестован... При задержании оказал сопротивление”.
Під час обшуку Косаря-Драника було знайдено його автобіографію, яка характеризує його політичну діяльність у минулому, написану ним інструкцію про ведення агітаційної роботи на селі, “нотатки про майбутній державний устрій України (селянський уряд)”, фіктивні документи на ім’я Примаченка, чисті бланки Княжицької сільради, топографічні плани і карти КУРу.
Оскільки отаман на допитах не зізнавався “у своїй контрреволюційній діяльності і не видавав своїх співучасників”, чекісти провели масові арешти “неблагонадійних”. “Арештували на сьогоднішній день по селу 42 людини і по місту 4 людини”.
Отамана розстріляли 7 квітня 1930 року. Разом з ним окупанти безжалісно позбавили життя і його п’ятеро побратимів. Розстріляли їх у час, коли по всій Україні заклекотали повстання проти російської окупаційної влади.
З 20 лютого по 2 квітня 1930 р., за даними ҐПУ, в Україні вибухнули 1716 повстання, 15 з яких чекісти кваліфікували як широкі повстання проти їхньої влади.
Ми маємо пам’ятати тих, хто не змирився з поневоленням, хто продовжував боротьбу.
Роман КОВАЛЬ, Владислав КАРПЕНКО |
