Жахливі події 29 листопада відкрили для мене цю людину. Просту, чесну, щиру. З великим серцем і по-дитячому чистою душею.
Він жив Україною. У кожному його кроці я побачила чітку логічну послідовність. Вечори за плетінням сіток для наших військових, усебічна допомога пораненим та хворим у шпиталі, допомога в розвитку Бахмута, захист тварин… Він подавав допомогу усім, хто її потребував.
29 листопада близько 21.00 Артем Мирошниченко повертався додому з фестивалю патріотичних фільмів “Висота 307,5”. По завершенні показу він перший вигукнув “Слава Україні!”…
Неподалік свого будинку зайшов у магазин щось придбати на вечерю. Вийшовши з магазину, розмовляв по телефону. Можливо, цим привернув до себе увагу двох молодиків, що були напідпитку і шукали пригод. Вони почали чіплятися.
Артем – людина не агресивна, тож намагався уникнути конфлікту. Тому й пішов геть. Один із хлопців вигукнув, що треба наздогнати. Навколо були люди – стояли на зупинці, проходили повз. Артем пришвидшив крок, а далі побіг. Але його догнали.
З відео, поширеного в Інтернеті, видно, що нападники зірвали з Артема куртку. І побачили вишиванку…
Молодики намагалися поставити Артема на коліна. Він пручався, і все ж його силоміць всадили на коліна. Після словесного “виховання” та емоційної жестикуляції – міцний удар. Артем упав. Після цієї “перемоги” агресор не зупинився. Напевно, його розлютив образ непритомної жертви. І він застосував прийоми, яких його навчили в Бахмутській спортивній школі бойових мистецтв ММА “Чемпіон”…
Завдав ще 6 чи 7 ударів – міцних, відпрацьованих у спортзалі. Після того Артема піднімали та кидали на асфальт, тягали по асфальту, знову піднімали і кидали на бруківку. Нарешті пішли додому... Мати одного з них згодом зізналася, що чула, як син і його товариш висловили намір піти і добити свою жертву.
2 години непритомний Артем пролежав на землі – зовсім недалеко від своєї домівки. Його знайшла продавчиня місцевого магазину. Страшні травми, надскладна операція, кома…
2 грудня перед судом постав підозрюваний у злочині 16-річний Микола Якович Барабаш. Він заявив, що не розуміє української та вимагає перекладача. Його адвокатеса в судовому процесі вживала лише російську. На зауваження громадськості та прохання перейти на державну мову пояснила: “У нас рєґіон, тут всє так разґаварівают”.
Суддя в той день був добрий. Він не зважив на клопотання прокуратури про взяття під варту підозрюваного у скоєнні тяжкого злочину і застосував до нього цілодобовий домашній арешт. Після засідання під тиском матері Барабаш вибачався перед Сергієм Мирошниченком, Артемовим братом.
Після семиденної коми, штучної вентиляції легень, зупинки серця 5 грудня Артем назавжди пішов від нас. 7 грудня суд відправив другого підозрюваного – 17-річного Олександра Баришка – на 2 місяці в СІЗО.
Він уже мав умовний строк за грабунок та незаконне заволодіння транспортним засобом. Його виключили з аграрного ліцею за неадекватну, агресивну поведінку, за твір, у якому він признався, що хоче бути кілером… 11 грудня на 60 діб заарештували й 16-річного Миколу Барабаша. Обох – без права внесення застави.
Ми, українці Донбасу, знаємо, наскільки небезпечною є боротьба за право говорити рідною мовою на рідній землі. Мотивом страшного злочину в Бахмуті, на мою думку, стала саме національна належність, національна ідентичність Артема, яку він з радістю усвідомив і щиро культивував у своєму місті. Українська мова і вишиванка, напевно, й викликали лють молодиків.
Артем загинув тому, що щиро любив Україну, щодня боровся за її перемогу. Його мученицька смерть наочно висвітлила проблему: в Україні йде війна за існування української нації.
Вірного сина України Артема Мирошниченка ми провели в останню путь 8 грудня. Поховали на кладовищі в Ямполі, де спочивають його рідні.
Мовчазний красень, він завжди був у перших рядах. З прапором, з українською мовою, у вишиванці.
Таким ми й запам’ятаємо його, борця за Шевченкову Україну.
Оксана БОЛОТЮК
м. Бахмут Донецької обл. |
