 “Коли я впаду, мою кров вип’є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце”, – писав поручник Армії УНР Юрій Горліс-Горський.
Старший лейтенант Марків став на місце Горліса-Горського.
А 27 вересня і Сашкову кров випила рідна земля.
Було йому 38… Командир зенітно-ракетного взводу 4-ї бригади Нацгвардії України Олександр Марків-“Чумак” дістав тяжке поранення в обличчя.
Трагічна вістка зворушила заколихану миром Обухівщину. Вночі друзі й рідні зустрічали обухівського козака, стоячи на колінах. А більшість “відпочивала від війни”, дивилася “Квартал-95”…
Прощалися з другом “Чумаком” на центральній площі міста. Звідси почалася його остання мандрівка на Луки Сварожі.
Провели його в останню путь по-козацьки, накривши труну китайкою. “Пливе кача” роздирала душу… Людей зібралося багато. Останній раз стільки прийшло прощатися з Героєм Небесної Сотні Володимиром Чаплінським.
Сашко захоплювався історією доби УНР, був реконструктором. Тож вояцькі почесті віддала не тільки рота почесного караулу нацгвардії, а й побратими Олександра з клубу “Повстанець”. Сашко не раз брав участь у зйомках фільмів про Визвольну боротьбу, зокрема й у створенні фільму Олександра Домбровського і Романа Коваля “Юрій Горліс-Горський” та фільму Володимира Бондаренка “Холодний Яр. Воля України – або смерть”. У цьому фільмі герой, якого грав Сашко, загинув через постріл в обличчя… Так сталося і в житті.
Брав Сашко участь і у зйомках документального фільму “Українська революція” Івана Канівця, у художньому фільмі “Поводир” Олеся Саніна, у реконструкціях подій доби УНР, і зокрема боїв за завод “Арсенал”, в історико-просвітницьких фестивалях, презентаціях книжок про Визвольну боротьбу, зокрема й Історичного клубу “Холодний Яр”.
Коли з родиною приїжджав у Трипілля до пам’ятника отаманові Зеленому, говорив, що з тими людьми, які приходять на нашу землю, “треба чинити так, як чинив отаман Зелений”.
“Я була його класним керівником з 5-го по 9 клас, – розповідала Валентина Мишко. – Саша завжди був спокійний, лагідний. Ніколи ні з ким не конфліктував, ставився до всіх доброзичливо. Його допитливі оченята випромінювали тепло. За всі роки я ніколи на нього не розсердилася… Й після закінчення Сашею школи ми спілкувалися. Це вже був національно свідомий юнак. Він навіть прізвище в паспорті змінив, щоб звучало по-українськи: з «Марков» на «Марків». І тому не дивно, що він опинився на фронті… Був під «Градами», вийшов живим із того пекла, де згоріли всі його документи. Уявити тільки, Саші через суд довелося доводити, що воював на фронті. Інший озлобився б… А він знову пішов боронити рідну землю”.
І мені Сашко запам’ятався спокійним, розважливим, усміхненим, щирим, відкритим, доброзичливим, привітним. Він ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Ніколи не чула, щоб він на когось підвищив голос, крикнув чи сказав нецензурне слово, когось образив. Про нього ніхто не міг сказати жодного кривого слова.
У ньому якось природно поєднувалися вроджена сором’язливість і внутрішня сила і міць. Я не сумнівалася, що він піде воювати... Я знала Сашка ще з часів першого Майдану, з 2004-го. Він був без грама лукавства чи фальші. Це така рідкість! Він із нетутешніх. Не з цього світу… А прийшов, щоб нас чогось навчити. Він і сам хотів глибше пізнати український світ, цікавився характерництвом.
Сашко вплинув на формування моєї особистості, чимало відкрив для мене – і книг, і української музики, невідомої мені, зокрема Тараса Чубая, гурт “Плач Єремії”… А усмішка в нього була сонячна. Але за нею можна було розгледіти тугу за козацькою Україну.
Сашко був активним учасником Революції Гідності. А вже в березні 2014-го пішов захищати Україну від російських полчищ. До лютого 2015 р. служив у 72-й ОМБр. Брав участь у боях на кордоні та в Приазов’ї: Амвросіївці, Зеленопіллі, Гранітному. 2016 року пройшов складний відбір до бригади швидкого реагування Національної гвардії України.
Для Сашка гасло холодноярців “Воля України або смерть” не було порожніми словами. Він довів це своїм життям і смертю за Україну.
Сашко назавжди закарбував своє ім’я на скрижалях української слави. Він – тепер навічно в лавах національних героїв. Його й поховали поруч із загиблими вояками, до яких він не раз ходив на могили.
Висловлюю щире співчуття батькові Сергію, дружині Анастасії та 9-річному синові, якому батько дав горде ім’я Святослав.
Слава обухівському козакові Сашкові Марківу! Люба КРИВОРОТ,
Історичний клуб “Холодний Яр” Від редакції: номер картки дружини Сашка Марківа – Укрексімбанк 5167 8345 6820 8029, Анастасія Голота. 
|
