До 89-ї річниці Зимового походу Армії УНР
Улас Самчук про тих, хто писав історію
“тривкою барвою – кров’ю кращих з найкращих”
Книга битія кожного народу пишеться не чорнилом, а кров’ю. Такий, очевидно, закон вищої волі, від котрої залежить усе, що вкладається у зміст життя.
Людство снажиться, шукаючи найлегших шляхів поступу. Людство вимріює ідеали, ставить їх перед зором своїм, як мету, як притягальну силу, як границю певного етапу історії, але всі заходи дії великого життєвого театру з якоюсь фатальною послідовністю, з певною залізною логічністю зводяться до боротьби, боротьби і ще раз боротьби. І то боротьби в тому остаточному розумінню, коли то не зважається на засоби, на середники, а коли весь людський геній, той бог богів його неймовірно великої сили, скеровано виключно на те, щоб перемогти, подолати, зломити і знищити спротив ворожої сторони.
Чудесний, хоч незбагнений і, мабуть, ненаправимий закон. І нема для нього виїмків між мільярдами живих істот, яких від протоплазми через інстинкт до розуму суворо підпорядковано йому й які тому якраз творять величний космос вічного руху з назвою Всесвіт.
Хто скаже, що ми виїмок з того закону? Ми – як окремі людські одиниці і як народ?
Зламаний, спаралізований організм... Отруєний і приспаний дух... Триста років летаргії... І зненацька, ніби на заклик сурми архангела, твориться чудо! Встає мертвий, встав забутий, встає тричі перекреслений тут – на землі, і там – на небі!
І вже на перший день свого воскресіння посилає кращих своїх синів на простори землі своєї, щоб оживити, щоб натхнути її чаром волі й покласти на ній печать, яку не зірве ніхто, ніколи – печать духу, печать крові живої!
Це сталося на наших очах. Це сталося в незабутні дні революції. Це повстали з мертвих Чорні полки, Залізні дивізії, Січові й Запорозькі корпуси. Який геній надав їм ці чудові назви? Хто рухнув їх на одчайдушну боротьбу, натхненну вірою, що тільки в огні і крові куються скрижалі заповітів визволення?
Геній народу! Його сильний невмирущий інстинкт, що наказав: встаньте! – і встали! Візьміть у руки меч і блискавку – оздобу сильних! – і взяли! Земля родила і жертовно дала на вівтар вічного огню батьківщини героїв, героїв у повному розумінні слова, героїв, які створили Крути, написали довгу неймовірну легенду трирічного надлюдського змагу, світлим фрагментом якої є і цей, що згадуємо сьогодні, ім’я якому Зимовий похід.
П’ятнадцять років минуло з того часу (сказано у грудні 1934 р. – Ред.), коли то пошматоване чисельними ворожими ордами тіло нашої національної армії вирушило в цей шалений у своїм героїзмі похід. П’ятнадцять років, які започаткували вже біг нової історії, хоч між нами є ще живі і повні сил ті особистості, що своїм духом, волею створили цю велику легенду. По степах, селах і містах широкої нашої Батьківщини ще, напевно, не стерлися сліди тих, які перші після довгих століть неволі contra spem spero пішли і перемогли. Перемогли летаргію, перемогли безпорадність паралітика. Перемогли, бо почали писати історію тривкою барвою – кров’ю кращих з найкращих.
Й я глибоко переконаний, що як би хто не дивився на історію наших перших визвольних намаг, але ніхто не сміє сказати, що наша армія не виявила усієї величі покладеного на неї в той час завдання. Я глибоко переконаний, що єдине військо пішло за здоровим інстинктом, природнім голосом натури народу і тому створило той міт героїки, ту легенду радості волі, ту сторінку великих днів, яку ми, молоде наступне ваше покоління, завжди читаємо з посвятною гордістю.
Всі ті чисельні юнаки, які й сьогодні без слова нарікань несуть за ім’я нашої волі кари тюрми, каторги, шибениць і розстрілів, заздрять вам, горді попередники. Бо ви мали те виняткове щастя йти в лавах рідного війська – хай через огонь і воду, хай через муки і страждання, але вільні між вільними, горді між гордими. Над вами не беззаконні судді вирікали присуди, а воля Того, Хто хотів зробити вас безсмертними.
Ми сьогодні побожно схиляємо голови перед світлою пам’яттю тих невідомих лицарів, що жертовно дали своє повне сил життя за честь мертвих, живих і ненароджених братів своїх. Слава їх пам’яті! Слава їх вождям! Слава лицарям Залізного Хреста! Слава вічна й незмінна великій нашій Землі – Україні!
Самчук У. 3 промови, виголошеної на ювілейному святі Зимового походу у Празі 18 грудня 1934 // Гуртуймося. Трьохмісячний журнал військово-громадської думки. – Софія, 1935. – Січень – лютий – березень. – Ч. I (XIII). – С. 15 – 16.
|
