 Історичний клуб “Холодний Яр” підготував до друку нову книжку Романа Коваля “Батькам скажеш, що був чесним”. Це книга десята в серії “Отаманія ХХ століття”. Вийде вона у видавництві “Холодний Яр” (видавець Марко Мельник).
Це розповідь про українсько-російську війну в 1917 – 1930-х роках та звичайних українців, які в боротьбі проти російських окупантів ставали героями. Автор широко використовує документи з ГДА СБУ, ЦДАВО України та інших архівів, а також спогади вояків Армії УНР, учасників повстансько-партизанського руху та кубанських козаків. Науковий редактор – Юрій Юзич. Рецензенти – кандидат історичних наук Костянтин Завальнюк і кандидат філософських наук Тарас Беднарчик.
Видання присвячене добровольцям Запорозького корпусу Армії УНР, ДУК “Правий сектор”, полку “Азов”, батальйону “Айдар”, ОДЧ “Карпатська Січ”, які чесно виконали обов’язок перед Батьківщиною.
У книжці – дві передмови. Перша – хорунжого Армії УНР Олександра Чирського, уривок зі спогаду якого про бій улітку 1920 р. і дав назву книжці. Ось цей фрагмент: “Удар був сильніший, ніж ми чекали. (…) Здається, із самого початку я вже був відтиснутий від лівого крила й загубив таким чином Левка. Побачив його вже за селом. Це була наша остання зустріч... Вели його двоє козаків.
– Левко, що з тобою?!
– Стривайте, далі не піду, вже нема чого. Даруйте, товариші, йдіть, не затримуйтеся. А ти почекай. Слухай, тепер вже кінець. Я знаю. Перекажеш Оленці, що я її дуже люблю, хай вспоминає... Нахилися ближче... Тяжко... Батькам скажеш, що був чесним. Ну, йди, бо чуєш, наближаються...
Це були його останні слова”.
Оце “батькам скажеш, що був чесним” пройняло мене. Запам’яталося на все життя. 15 років я носив цю фразу в серці – від 2004 року, коли знайшов спомин хорунжого Чирського в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України.
“Батькам скажеш, що був чесним”, тобто козак Левко передавав батькам останнє послання: він до смерті був таким, як вони хотіли, яким його виховували.
Як важливо, коли наші діти стають такими, як прагнули їхні батьки: чесними, справедливими, правдивими, відданими Україні, готовими на самопожертву!
Це ж гарантія, що ми у віках залишимося такими, як були наші діди-прадіди. А не такими, як хочуть зробити нас міжнародні пройдисвіти і гешефтмахери, нахабні претенденти на наші землі, які не тільки навчилися маніпулювати свідомістю мільйонів напередодні виборів, а й досягли вже перших успіхів у справі зміни ментальності нашого народу…
У біографічній частині книжки – 50 вояцьких життєписів, ось назви деяких з них: “Багатотомний роман життя Фотія Мелешка”, “Іван Семесенко: «Війна на сльози не вдаряє»”, “Мотовилівський курінний Овсій Гончар”, “Олесь Козир-Зірка”, “Вічний повстанець Степан Щербак”, “Яків Кощовий, отаман гайдамаків Чорного гаю”, “Слобожанський отаман Григорій Савон”, “Тихін Березняк, «вулкан енергії і самопожертви»”, “Отаман-гуманіст Чорний-Куреда”, “Мусій Хижняк, «активний політичний бандит” із Медвина»”, “Уманський отаман Петро Дерещук”, “Запеклий земляк Миколи Міхновського (Петро Петій)”, “Літні й зимові походи Василя Совенка”, “Петро Гома, козак отамана Косаря”, “Козацька доля Івана Трейка”, “Василь Шкляр, директор Департаменту політичної інформації МВС”, “«Зимнокровний» хорунжий Кость Ліневич”, “Родинна трагедія сотника Будзила” та інші.
Співавторами низки розділів стали Юрій Юзич, Владислав Карпенко, Петро Гогуля та Олег Голуб.
Ще у книжці є рубрики “10 історій” і “10 спогадів”. Ось назви деяких прецікавих – і повчальних! – споминів: “Полковник Болбочан у Київі”, “Оля Батурова”, “Братовбивець Павло Горбатюк”, “Безногий кіннотчик”, “«Знаємо, за що воюємо: за Україну!» (Дівоча чота в Дієвій Армії УНР)”, “Д-р Христина Сушко” та інші. Авторами їх відповідно є Борис Монкевич, Тамара Петрів, Антоній Коршнівський, Василь П-юк, Володимир Левицький. Микола Вороний…
Унікальним є розділ, який є частиною великої архівної праці Владислава Карпенка: “10 документів зі справи отамана Антона Шкарбуненка-Шкурка”.
У передмові Роман Коваль пише: “У боротьбі проти російських загарбників брали участь люди різних національностей. Нікого не залишить байдужою розповідь про 18-літнього киянина – литовця Едмунта Бреннейсена, який на очах у чекістів застрелив їхнього начальника – Івана Пахомова (Кравченка), заступника начальника Київської губернської ЧК, ката з катів! Зворушить й історія німкені – української підпільниці Генрієти Ган, яка мстилася більшовикам за розстріляного чоловіка – старшину Армії УНР Омеляна Винника. Під час неправедного суду вона кине в очі катам українського народу: «Як чужинці можуть судити українців на Україні?!»…
Неймовірною є біографія польки Тіни Пекарчук (Ізбицької), яка в невимовно важкій боротьбі за Українську національну державу стала українкою, козачкою Запорозької Січі Юхима Божка…” Допоміг їй стати на повний небезпек український шлях “Кобзар” Тараса Шевченка. “Цю священну книгу дав їй мамин брат”. Вона таємно читала його ще у приватній школі шляхетних дівчат у Сімферополі до Першої світової війни.
Книжка “Скажи батькам, щоб був чесним” – про Тарасових онуків і дітей Миколи Міхновського – творців покоління щирих синів Батьківщини, які взяли в руки зброю, щоб оборонити право нашого народу жити в Шевченковій Україні – національній державі українського народу.
Це підтверджує й доля отамана Лиха-Бондарука. Останній його бій відбувся в околицях Врадіївки восени 1921-го. “В протоколі огляду тіла зазначалось, що, крім малогабаритного томика «Кобзаря», у вбитого не виявлено ні паперів, ні грошей, ні цінних речей”.
А закінчує передмову Роман Коваль такими словами: “Працюючи над книгою, я радів, що повертаю шляхетних і жорстоких, святих і страшних. Набирайся і ти, друже, духу в наших великих предків, запозич їхнє завзяття.
Пройдися стежками-дорогами богданівця Сім’янціва, сотника Монкевича, гарматника Сірої дивізії Івана Ковшара, звенигородського кошового Семена Гризла та “завороженого від кулі” доктора Гелєва. Вчись бити московського ворога в полковника Болбочана та Олекси Алмазова! Послухай після бою пісні кобзаря з Кубані Михайла Теліги. А як дістанеш поранення, тебе вилікує лікар Богданівського полку Кость Бризгун! Відкрий сміливим і шляхетним обійми, усміхнись усім серцем, адже це велике щастя і розкіш мати таких попередників”.
Слава тим, хто любить Україну зі зброєю в руках! Редакція газети “Незборима нація”
На світлині – Синьожупанники, Вецляр, 8 жовтня 1918 р. |
