19 квітня 1933 р., у страшну добу Голодомору, загинув мій дід Федот. Розповіддю про нього я почав свій виступ два дні тому, 17 квітня, на творчому вечорі: “Мій дід Федот Васильович П’явко-Коваль ковалював у с. Гореничах, що й досі лежить у долині річки Ірпінь. Його старший брат Антип у 1920-х рр. був учасником підпільної петлюрівської організації сотника Армії УНР Пилипа Косаря-Драника.
Не стояв осторонь і мій дід. Коли в нього комуністи розібрали клуню і передали до колгоспу, Федот Васильович «взяв куфайку, облив керосином і кинув у клуню» одного з грабіжників...
Участь моїх дідів у боротьбі була невипадковою, адже їхній батько Василь – учасник революції 1905 року. Пускав російським поміщикам червоного півня, тобто палив їхні помістя. Про це мені розповіла тітка Дуня. Вона і її молодший брат Микола, мій батько, стали учасниками протиколгоспних повстань кінця 1920-х. Тітка Дуня разом з іншими гореницькими жінками розбила колгоспні ворота й випустила худобу, яку в людей забрали більшовики. «Корови ледь у Шпітьки не позабігали, – розповідала тітка Дуня. – Зірвалися як з цепі. Не знали, куди бігти. Не знали вже, де й їхній дом. А потім міліція прийшла і забрала нас і повела етапом, наче під розстрєл».
А її 12-літній брат Микола, мій батько, зробив саморобну бомбу і кинув у клуню сільському активістові. Випускав Микола й «підпільну газету» («В хаті рисував – і вночі на село. Приклеював... Тема – як “зберігали” скот... А люди вранці йдуть на роботу і читають»).
Тож Франкові слова про свого батька-коваля стосуються й мого діда-коваля. Загинув він 1933 року під час Голодомору.
На жаль, наші дослідники переважно пишуть: помер під час Голодомору.
Ні! Загинув! Саме загинув, а не помер! І на сибірській каторзі людина не помирає, а гине. І на слідстві в НКВД гине, а не помирає!”
Вічна пам’ять Федотові П’явку-Ковалю! На жаль, він не мав щастя пригорнути до себе своїх онуків.
І ми того щастя ніколи не пізнали.
Роман Коваль
Київ, 19 квітня 2019 р.
На світлині – родина Ф. В. П’явка-Коваля. Мій батько Микола – попереду. Ліворуч від нього – “наймит” – сирота, якого прийняли за помічника в нашу родину.
|
