Така логіка російських шовіністів
Книга “Таємниця отамана Зеленого” – перше літературно-художнє видання Романа Коваля. І перша його книга для старшокласників. Через неймовірний розголос, який зчинився у російському таборі, автор зрозумів, що треба і далі писати для дітей.
1 жовтня цю книгу презентувала газета “Флот України”, а 5 жовтня й матеріал було вивішено в інтернеті. Вже ввечері того дня московські шовіністи “щиро відгукнулися”. Цитую: “На Украине вышла первая нацистская книжка для детей, – реклама от Минобороны. Севастополь, Октябрь 05 (Новый Регион, Евгений Андреев) – Издание Министерства обороны Украины газета “Флот Украины” опубликовало интервью с президентом исторического клуба “Холодный Яр”, украинским писателем Романом Ковалем, отдыхавшим в Симеизе. Коваль рассказал о своей новой детской приключенческой повести, написанной по просьбе... бизнесмена Антона Коломийца, воспитывающего своего сына “в традициях радикального украинского национализма”. Отсутствие на Украине соответствующей детской литературы для отпрыска и побудило “свидомого” предпринимателя профинансировать выход нового опуса Коваля – “Тайны атамана Зеленого”... “Флот Украины” не пожалел места для обращения автора к юным читателям... “Флот Украины” с упоением цитирует Коваля”.
Відразу закипіло в інтернеті. “Ваши герои бендера и коношвалец. Ваши поэты – шывченко и сасюра. Всё, герои кончились, остальные – малороссы... – зашипіли імперці. – “Тайна зеленого змия” – новый цитатник для бандерлогов... Ну уж если минобороны рекламирует такую макулатуру, тогда все – приехали. Счет пошел на недели... Неужели правда, что такая “книжка” издана?!. Я в шоке... Ребята, берем огнеметы и выкорчевываем коломийщину и бандеровщину под корень. Этих подонков следует стереть с лица земли. Правильно делали наши предки, очищая страну от фашистcко-националистических упырей. Берем огнеметы и выкорчевываем коломойщину под корень”.
6 жовтня обізвалась прес-служба ПСПУ ім. Вітренко. Стаття називалася: “Ксенофобская “перезагрузка” детских умов: рупор Минобороны рекламирует книгу о погромщике атамане Зеленом! “Братья-славянє” обурюються: “Посмотрите только на одни заголовки: “С москалями не по дороге”, “Нет москальне!” или подзаголовок к разделу “Бандитская власть” – “Цинизм москалей, как и их жестокость, никогда не знали границ”.
Особливо обурило російських шовіністів, що 15 липня 1919 р. Зелений провів “беспрецедентную акцию в Переяславе – зачитывает Манифест о денонсации Переяславского договора 1654 г. о единстве Украины и России, тем самым, бросив вызов Богдану Хмельницкому!” Викликало гнів і те, що на їхню думку, газета “Флот України” “активно лепит из этого русофоба и погромщика образ “борца за украинскую нацию”, призывая детей следовать его примеру в истреблении “москалей”, “жидов” и “китайцев со щелями вместо глаз”!
Імперці палко закликали органи прокуратури “возбудить уголовное дело против официального издания Минобороны Украины за антиконституционное разжигание межнациональной розни”. Логіка імперців приблизно така – чинити злочини проти українського народа Москві можна, а от писати про це – злочин, розпалювання міжнаціональної ворожнечі!
8 жовтня. Інтернет продовжує кипіти. З’являється стаття під назвою “Новая укрокнижка для детишек”. “Неделю назад на всех националистичных сайтах появилась реклама новой историко-познавательной книжки для детишек младшего (?! – Ред.) школьного возраста, – писали недоброзичливці. – В общем, если для детей начали писать такие книги, в том что дело идет к войне – сомнений никаких... Самое страшное, что книжка эта написана как инструкция для русских детей как воевать с русскими за Украину, которая для украинцев”.
Думають російські патріоти і на такою проблемою: “А когда нацистов закопаем, что делать с учителями, журналистами, просто проповедниками, которую эту грязь детям в мозги вносят?.. Мы за свои деньги не только содержим нацистскую диктатуру, но еще и помогаем ей делать из наших детей манкуртов и янычар. И самое главное, никто из причастных к этому преступлению никогда за него не ответит”.
Інший користувач інтернета повчає: “Нужно ненавязчиво доносить до учителей, журналистов и проповедников мысль, что после уничтожения хохлонациков как системы у тех, чьим детям забивали голову нацистской пропагандой, будут основания для принятия закона о запрете на профессии для запятнавших себя этой грязью. Пусть тогда не жалуются. Хахлы упорно хотят воевать с Россией. Это – их выбор и, это – их право. Что хотят, то и получат”.
Такий настрій росіян. Вони щиро виказали свою мрію знову піти війною на Україну, бо переконані, що переможуть і покарають нас за те, що ми прагнемо жити своїм життям, прагнемо реконструювати свою історію, повернути в своє буття українських героїв та виховати на їхньому прикладі служіння Батьківщині покоління захисників України”.
Поки шовіністи казились, 9 жовтня в переповненому актовому залі Національного музею літератури України відбулася презентація книги “Таємниця отамана Зеленого”. У вступному слові автор сказав: “Так вже повелося, що, проводячи презентацію книги, думками я вже не з нею, а з новою своєю книгою. Тож інформую, що нині разом з Юрком Юзичем, Петром Арсеничем та Людмилою Луканюк готую книгу “Гуцули у Визвольній боротьбі. Спогади січового стрільця Михайла Горбового”...
Чи знаєте ви, що 60 % усусусів складали гуцули?! До того ж наші горці мали козацьку психологію войовників – вони прагнули ґерцю, вони йшли до бою, як дівка до танцю, – як наше славне наддніпрянське козацтво. Бій проти москалів для них був не просто бажаним, це було свято, від якого ніхто не хотів відмовлятися. А от за чужі інтереси воювати гуцули не поспішали, вважали за краще ховатися в горах від мобілізації до австрійського війська. Коли ж у серпні 1914 р. було оголошено війну з Росією, гуцули хмарами посунули до війська. Батьки ж їхні і діди новобранців щиро заздрили, що їм не пощастило вийти на бій з Росією.
Цитую спомин усусуса Михайла Горбового: “І вже старий батько-гуцул не давав синові в руки бартку й пістоля за черес, і не справляв його в дебри, у звори, щоб добре сховався перед “бранкою” до чужого війська. А тремкими руками благословив сина-леґіня у щасливу путь:
– Ти шєсливий, синку, що-с діждав стати борцем за свою справу, за нашу рідну Україну! Ми, старі, боролися за чюже... Тепер не те. Тепер ясно, за шо!.. Най пізнают вороги, що то є гуцул!
І мати старенька не обіцяла дозирати синка у схованці, не впевняла, що носитиме їсти, дасть чисту сорочечку щотижня, а завивала цю сорочечку, красно-вишивану, в платину, виносила в кліті новий киптар, сардак-“крашенєк”, крисаню з павами, вибрала свого леґіника-мізинчика як до вінчання, готовила всякої скороми, вуджениці, хліба; з пазухи, з вузлика витягала заощаджені грейцарі, клала синові за ремінь, щоб мав на всяку потребу. І, цілуючи в голову, зворушено приговорювала:
– Хочь ми старі обоє лишаємоси, але я не баную, шо ти, синку мій, пишний та срібний, идеш від нас, я серцем, душев чую, що так мус бути! Шо це настав такий великий час, не кождий єго може діждатиси. Воюй за ту нашу Україну, що про неї нам красні книжки читав-єс, співанки співав-єс”...
На вечорі у Національному музеї літератури виступили також поетеса Антоніна Литвин, завідувач відділом музею Галина Болотова, видавець книги Антон Коломієць, краєзнавець із Борисполя Андрій Зиль, редактор газети “Обухівські вісті” Олена Артюшенко, професор Людмила Шульгина та онучка отамана Зеленого Раїса Браславець. Крім неї, на презентації були присутні й інші родичі отамана Зеленого – Славко Цедик із дружиною та дочкою Катериною та Ольга Булавин.
Окрасою презентації став виступ кобзаря Тараса Силенка, який виконав три пісні – народну “Із-за гори, із-за кручі”, “Козацьку колискову” на слова Володимира Косовського та “Пісню про отамана Зеленого” на слова Миколи Щербака (музика двох останніх пісень Тараса Силенка).
На вечорі були присутні козаки-спасівці під проводом Олександра Корнієнка та члени молодіжних націоналістичних організацій, які не тільки глибше пізнають історію Визвольної боротьби свого народу, але й гартують тіло, щоб в разі небезпеки захистити Батьківщину.
Вл. інф.
“Саме так і було”
Прочитала чудову книжку “Отаман Зелений” і дуже задоволена. Чому? Тому, що думка автора про цю видатну особистість повністю збігається з тим, що розповідав мені мій батько, який народився у с. Халеп’я. У “Неповному списку козаків і старшин отамана Зеленого” знайшла і свого діда – Совершенного Петра Лавровича разом із двома братами. Дуже вдячна авторові за труд.
Наша сім’я має багато документів, фото того часу. Можемо багато розповісти.
Ірина СОВЕРШЕННА, доцент Київського національного
торговельно-економічного університету
“Ви что, дядя!”
Наша “еліта” на початку ХХ ст. майже всуціль була поточнена шашіллю московського соціялізму. Коли хлопці пішли під Крути, хтось із них заскочив до Ніжина, де стояли 4 ешелони з кадровими військами, і попрохав допомоги. Фронтовики могли розметати муравйовську босоту, але натомість лише пожурили “темного” спудея, мовляв, Муравйов хоче всього лише визволити українських пролетарів від українських же буржуїнів, а ви заважаєте їм. У цьому їх раніше переконав Симон Петлюра. Читав десь прожекти Петлюри про облаштування українського села. Ті самі колгоспи, емтееси, трудодні. Винниченко виставляв Скоропадського за двері, бо той, мовляв, з метою провокації пропонував допомогу УНР військами; гляди, товариш Ленін почує, – лиха не оберешся!.. Ким були Лумумба, Ландсбергіс, Валенса? Насамперед націоналістами! А наші перш над усе – “православниє с патріярхом во Москвє”!
Приїхавши до Києва, зупиняю військового й запитую, чи стрілятиме в москаля, якщо нападе на Україну.
– Ви что, дядя! Ми вєдь єдіновєрци...
Володимир ПЕТРЕНКО
м. Канів |
