9 лютого 1923 р. в Лук’янівській в’язниці підняли повстання засуджені до розстрілу отамани та козаки Холодного Яру, Чорного лісу і Київщини, старшини Армії УНР та Січових cтрільців. У ході чотиригодинного бою загинуло 38 осіб, серед них і наш земляк Григорій Олійник, найвідданіший козак отамана Гайового.
16 лютого ц. р. у Княжицькій сільській раді відбувся вечір пам’яті полеглих у Лук’янівській тюрмі. Його організували Княжицька сільрада, сільська бібліотека та Історичний клуб “Холодний Яр”. Участь у вшануванні взяли родичі героїв, зокрема й нащадки загиблого в Лук’янівській в’язниці Григорія Олійника, учні Княжицької ЗОШ, громадські діячі.
До присутніх звернулися Княжицький сільський голова Олена Шинкаренко, завідувачка сільської бібліотеки Любов Дудич, члени Історичного клубу “Холодний Яр” Владислав Карпенко і Людмила Гребенюк.
Григорій Андрійович Олійник народився в 1903 р. у Княжичах у селянській сім’ї Андрія Івановича Олійника та Лукії Парфентіївни Булавинець. У 9 років залишився сиротою. Старший брат Федір загинув на Першій світовій. Григорій навчався в Боярській школі бджільництва, садівництва та городництва. 17-річним юнаком разом із 15 односельцями вступив до загону Гайового, був розвідником і зв’язковим.
Немало наших земляків загинуло в боротьбі, серед них і Григорій Олійник.
Тривалий час Григорія вдала не хотіла реабілітувати. Його справу прокурори розглядали тричі: у січні 1989 р., липні 1994 р. та в жовтні 2016 року.
З клопотанням про реабілітацію односельця до Генерального прокурора України Юрія Луценка зверталися княжицький сільський голова Олена Шинкаренко, депутати сільської ради та президент Історичного клубу “Холодний Яр” Роман Коваль.
І ось нарешті 14 грудня 2016 р. суд за поданням прокурора Київської області реабілітував отамана Гайового і козака-повстанця Григорія Олійника. Суд встановив, що вирок трибуналу вказує на те, що наші земляки “засуджені за боротьбу, в тому числі і збройну, проти радянської влади, за прагнення створення незалежної Української держави, за участь у збройних загонах Української Народної Республіки та інші дії, які стверджують їхню участь у боротьбі за незалежність України”.
Пошуки рідних Григорія Олійника тривали більше року, – під час слідства він говорив мало, а прізвище Олійник у Княжичах поширене. Я опитала кожну родину з прізвищем Олійник, але Андрієвих родичів ніяк не могла знайти. І все ж завдяки небайдужим односельцям, зокрема Василині Василівні Ніколаєвській, вдалося відшукати посвідку особи, видану в 1948 р. Степанові Андрійовичу Олійнику. Далі – пошуки в Центральному державному історичному архіві України, завідувач відділу якого Ярослав Бульбонюк доклав чималих зусиль до встановлення даних про родину героя. Особливо хотілося б відзначити внесок у цю справу краєзнавців Романа Коваля та Владислава Карпенка.
Ми не знаємо, де могили наших славетних земляків – останнього отамана Київщини Пилипа Драника-Косаря та найвідданішого козака отамана Гайового Григорія Олійника, але ж місце їхнього вшанування мусить бути! Тому місцева влада та небайдужі односельці встановили пам’ятник та проклали Алею героїв у Сквері героїв. Навесні висадимо дерева, а на в’їзді до с. Княжичів встановимо білборд із відповідним написом.
Ми пам’ятаємо слова Романа Коваля, виголошені ним на зустрічі у Княжичах 16 вересня 2016 року: “Княжичі були створені в добу Русі як фортеця, а першими мешканцями Княжичів були воїни. Найкраще вшанувати своїх пращурів плеканням вояцького духу в дітей, які народжуються в цьому селі. Слава Україні та її войовничим дітям!”
Людмила ГРЕБЕНЮК, козачка Історичного клубу “Холодний Яр”,
депутат Княжицької сільської ради |
