4 – 5 лютого 2019 р. виповнюється 100 років бою сотні Івана Черпака на р. Трубежі
У грудні 1918 р. більшовицька армія на чолі з В. Антоновим-Овсієнком без оголошення війни перейшла український кордон… Станцію Березань бронепотяги зайняли 3 лютого 1919 року.
Напередодні, 2 лютого, вороньківські козаки вирушили полями до р. Трубежа. По дорозі до них приєдналися козаки з Рогозова, Іванкова, Любарець. На підводах везли сокири, пилки, лопати – все необхідне для побудови оборонного рубежу. Вдалося зібрати близько 350 досвідчених і 150 молодих козаків без бойового досвіду. Прибувши на місце, козаки заходилися будувати оборону на лівому березі Трубежа, за мостом, розібравши близько 200 метрів залізничної колії. Рейки і шпали використали для побудови укріплень, зокрема й двох кулеметних гнізд.
Рили окопи, будували укріплення, готували місця для стрільби на високих деревах, що росли в заплаві річки. Кожен козак мав кілька зручних позицій для ведення бою і відпочинку. Оборонні споруди простяглися по обидва боки залізничного мосту більш як на кілометр. Де лінія оборони закінчувалася, козаки спиляли дерева й кущі, зробивши з них барикади. Це давало змогу з іншого боку річки вести прицільний вогонь у фланг нападників. Черпак розраховував, що ворог стягне всі сили до мосту, а підмога, що мала надійти з боку Києва, зможе, перейшовши міст, оточити і знищити ворожі сили в районі станції Березань.
Обоз розташували на правому березі річки, біля мосту, в лозах і очеретах. Уздовж річки на правому березі встановили пости. Хлопці на конях і підводах їздили вниз і вверх від мосту – щоб не дати червоним можливості зайти в тил, переправившись через річку. Обозним і керівником оборони правого берега Черпак поставив свого двоюрідного брата Михайла Куленка. З ним були переважно молоді, недосвідчені хлопці. У таборі варили їжу, у казанах носили її хлопцям на позиції.
3 лютого до Івана Черпака доєднався отаман Міхно з невеличким загоном, його відвели в запілля для відпочинку. Посилили козацькі лави хлібороби з Баришівки, Процева, Рудякова, Старого, Кийлова та інших сіл.
Уранці 4 лютого до недобудованих позицій повільно підійшов ворожий бронепоїзд. Помітивши розібрані рейки, зупинився. З бронепоїзда зійшли з десяток розвідників. Їх відразу знищили влучним вогнем. Бронепоїзд відповів вогнем і відступив.
У наступ пішла піхота. Посувалася вона засніженим полем, тож зазнала чималих втрат. Більшовики то відкочувались, то знову насувалися, змінюючи напрям атаки. Намагалися пройти і з флангів, але, діставши відсіч, відступали.
Мали втрати й козаки. Вбитих і поранених підводами відвозили у села.
На другий день вороги використали кавалерію й артилерію. Гарматний обстріл більшовики почали зранку. Під прикриттям вогню червоний ескадрон прорвався на міст. Невелика група козаків, що була в таборі, вчинила шалений спротив, але була порубана. Козацька молодь почала на підводах тікати, хтось сховався в очеретах і лозах, хтось потрапив у полон. Утік і командир обозу Михайло Куленко. За це потім Черпак його розстріляв.
Обоз червоні не переслідували. Закріпившись на правому березі Трубежа, за мостом, зайняли кругову оборону. Вбитих і поранених козаків вкидали до великої ополонки, прорубаної біля берега біля мосту, туди ж багнетами загнали й полонених. Усе це бачили хлопці, які сиділи в очеретах.
А на лівому березі тривав бій. Лише під вечір на лівому фланзі оборони ворог потіснив любарецьких та іванківських козаків, загнавши частину з них у річку, але Черпак рішучою контратакою відновив позиції. Так минула друга доба бою.
Допомога з боку Києва не надійшла, сотня потрапила в оточення.
Під ранок Черпак вирішив прориватися. Його хлопці переповзли міст і тихо ліквідували вартових, які дрімали. Зі зброєю і пораненими тихцем рушили на Вороньків.
Коли зійшло сонце, росіяни організували погоню. А козаки вже пройшли кілька кілометрів. За авангардом рухався обоз із пораненими. Декого несли на ношах. Основні сили йшли позаду, разом з Черпаком. На дерев’яних санчатах тягли 2 кулемети. Почувши погоню, колона півколом розвернулася до ворога. Кулемети охороняли фланги.
Черпак наказав замаскуватися у снігу і без команди не стріляти. Обоз із пораненими продовжував рух. З десяток козаків мали наказ, відстрілюючись, імітувати втечу.
Ось задвигтіла мерзла земля – на дорозі з’явилася колона вершників під червоним прапором. Побачивши козаків, що втікали, більшовики вихопили шаблі й прискорили рух. Засідки не помітили.
За хвилину ворожий ескадрон було знищено. По полю лише бігали коні без вершників. Черпак наказав полонених не брати, поранених добити, забрати прапор, коней і одяг убитих. Ми їх сюди не кликали!
Червоні добу відновлювали розібрані рейки, ховали загиблих, приводили до ладу свою банду.
Зайнявши станцію Березань 3 лютого, до Києва окупанти добралися лише надвечір 7 лютого.
У бою на Трубежі полягло орієнтовно півтори сотні козаків, серед них близько 84 вороньківців. У центрі рідного села їм встановлено обеліск.
Уляна ПЕТРЕНКО
с. Вороньків Бориспільського р-ну Київської обл.
На світлині – отаман Іван Черпак (сидить). |
