 Дивишся на фотографію подружньої пари Бризгунів – Костя та Людмили – і серце радіє: які чисті й красиві люди були в історії нашого народу! І ось радість: зустріч з їхньою дочкою Оксаною Соколик та онуком Всеволодом Соколиком у Києві 3 грудня 2018 року!
Кость Бризгун у 1917 – 1918 рр. був лікарем Богданівського полку. Його дружина працювала земським лікарем у Трипіллі, Обухові й Гурівщині. Костів брат, Михайло Бризгун, старшина Армії УНР, загинув у бою з будьонівцями під Сорокодубами 6 липня 1920 року.
Ось фрагмент того бою решток Спільної юнацької школи під командою полковника Хоми Пархомюка:
“Спочатку будьонівці атакували із запілля, а тоді вже із фронту, – писав я про цей бій у книжці “За волю і честь”. – Але юнаків добре вчили: влучними пострілами вони валили одного ворожого вершника за другим. Утративши кілька десятків коней і людей, червоні відступили. Тепер юнаки могли порахувати набої. І сумом наповнилися їхні серця... Брак патронів і вирішив долю бою... Переконавшись, що рушниці “пєтлюровцев” мовчать, будьонівці без поспіху затягували аркан. Спочатку обережно, потім сміливіше. Ось і оточили. Юнаки були приречені – куди не сягали їхні погляди, всюди наштовхувалися на табуни більшовицької кінноти. Вихід знайшов хоробрий полковник Пархомюк.
– Хлопці, ми є в колі, – вигукнув він, – нам залишився тільки один вихід – вмерти в чеснім бою за нашу справу...
Коли будьонівці вже підійшли зовсім близько, Пархомюк кинув останню свою команду:
– На багнети!
І юнаки кинулися на ворога, але “дика хвиля червоної кінноти” залила їх, не давши опам’ятатися...”
2007 року я був на цьому полі смерті разом з дочкою Олесею, Романом і Тарасом Беднарчиками. Ми вшанували полеглих хвилиною мовчання…
У 1939 р. Кость Бризгун “виїхав до Карпатської України допомагати будувати молоду державу”… Ширше про цю славну родину я розповім у книжці “Скажи батькам, що був чесним”.
Менша дочка лікаря-богданівця, Оксана Соколик, – музикант, викладач історії музики, пластунка (як і мама та старша сестра Леся), невтомний громадський діяч і меценат. У 1992 – 2002 рр. п. Оксана очолювала Світову федерацію українських жіночих організацій. З чоловіком Ярославом вона народила синів – Всеволода та Ігоря.
І ось тепла зустріч із Всеволодом та його мамою в Києві, у Музеї гетьманства. Участь у ній взяла і директор музею Галина Ярова, яка провела екскурсію всіма залами.
Родина Соколиків передала мені родинні та архівні матеріали про свою родину, а отже, я зможу розширити свою розповідь про подвиг братів Бризгунів та їхніх рідних.
Хоч пані Оксані вже за 90, почувається вона, слава Богу, бадьоро. Розумна, метка, жартівлива! Коли вона гортала томи енциклопедії “«Подєбрадський полк» Армії УНР”, які я їй подарував, виявилося, що багатьох наших героїв-подєбрадців вона знає, товаришувала з ними в Канаді, – як і її батьки. Весь час показувала синові: “Дивись, ось Євген Маланюк, ось Олександр Палієнко. А Олександра Палієнко-Крат у Канаді мала зовсім не такий вигляд…” І посміхнулася.
Участь у спілкуванні взяв мій товариш – член Історичного клубу “Холодний Яр” Ігор Гаврищишин.
Вічна слава борцям за волю України – Костеві Бризгуну та Людмилі Скорюк!
Шана їхнім нащадкам!
Роман КОВАЛЬ
На світлинах – Кость і Людмила Бризгуни, грудень 1917 р.;
Всеволод Соколик, Оксана Бризгун-Соколик, Роман Коваль і Галина Ярова. |
