У Вишгородській районній бібліотеці, у школі вихідного дня з поглибленим вивченням української мови, Роман Коваль прочитав лекцію. Почав він з тези про необхідність плекати вояцьку психологію нашого народу. “Нещодавно Україну і світ облетіла вістка про захоплення українських кораблів та українських моряків, – сказав Роман Коваль. – Наша преса переповнена обуренням діями Росії і співчуттям до полонених. Деякі журналісти навіть намагаються зобразити наших моряків героями, – хоч вони, маючи зброю, не прийняли бою. Політики, військові й преса виправдовують наших моряків, мовляв, сили були нерівні, правильно зробили, що здалися, живими ж залишилися! Якщо керуватися такою логікою, нам, очевидно, варто вже капітулювати, бо ж Росія сильніша – і людським потенціалом, і військовим.
Пригадуєте, як рік тому, під час новорічного обміну полоненими, жінки щиросердечно вітали наших, які верталися з полону: “Герої! Герої!” Чи герої?..
У Радянському Союзі під час війни з німцями було не так. Якщо ти потрапив у полон – ти зрадник. Такий принцип. Жорсткий? Так! Але червоноармієць бився до останнього, не здавався і коли був у меншості. Пригадуєте міфологізований подвиг 28 панфіловців, які прийняли бій з переважними силами німців? Пригадуєте пісню:
Врагу не cдается наш гордый “Варяг”,
пощады никто не желает.
А подвиг маленького фінського народу, який героїчно став в обороні своєї землі наприкінці 1930-х – на початку 1940-х проти величезного Радянського Союзу?
Уславили себе у віках 300 спартанців, які стали проти величезної армії перського царя Ксеркса. Ми пам’ятаємо їхній подвиг і через 2500 літ. Не забули й героїзм вояків Армії УНР. Але міністр оборони Полторак виправдовує капітуляцію наших військовослужбовців. І це чують інші українські вояки. Які висновки вони зроблять? “То й ми наступного разу здамося, нащо нам ризикувати своїм життям в обороні Батьківщини?” З таким міністром оборони ми війни не виграємо! Людина з такою невояцькою психологією не має морального права очолювати наше військо”.
І Роман Коваль детально розповів про бій 13 козаків Армії УНР проти трьох сотень москалів-червоноармійців на Поділлі під с. Котюжанами 11 листопада 1920 року. У тому бою 10 козаків і 2 хорунжих під проводом сотника Михайла Шила, командира 3-ї сотні Лубенського полку ім. Максим Залізняка, розбили червоний батальйон, взявши в полон 272 червоних окупантів. Начальник штабу 2-ї бригади Окремої кінної дивізії Армії УНР підполковник Адріан Марущенко-Богданівський написав, що сотник Шило в бою під Котюжанами “предосконало підтвердив” військовий афоризм про несподіванку (“Найкращий привілей, який дає війна, є несподіванка: вона дощенту нищить ворога”). І зазначив, що досягнув такого успіху Шило завдяки “бистрій орієнтації в складних обставинах бою, знанню кавалерійської служби, умінню вгадати ворожі наміри і непохитній рішучості”.
Розповів Роман Коваль і про подільського отамана Якова Орла-Гальчевського, який до бою йшов “як дівка до танцю”, і про героїчну Гуцульську сотню УСС, яка йшла на бій з Росією як на свято, і про командира 3-ї сотні полку гайдамаків Холодного Яру Сидора Темного. Всі вони прагнули герцю з росіянами і йшли до бою як до танцю.
“А зараз правнуки цих героїв ховаються від війни у Європі, а часто і в Росії… Плекати героїчний дух треба змалечку, зі шкільної парти. А для цього треба вивчати рідну історію, яка дає безмежну кількість прикладів для нашої національної гордості”. І Роман Коваль звернувся до козака Михайлика, який був присутній на зустрічі, з проханням зачитати присягу 2-го Запорозького полку. Козака Михайлика двічі просити не треба. Він з почуттям продекламував:
Тобі, мій краю дорогий,
Складаю я свою присягу –
Тебе любить, Тобі служить,
За Тебе вмерти біля стягу.
І прапор наш жовто-блакитний
Клянусь довіку боронить.
І за народ забутий, рідний,
Останню кров свою пролить.
Старші люди щиро дякували Михайликові оплесками.
Після нього виступив хор “Любисток” із с. Демидова.
Організували зустріч, у якій взяли участь з півсотні осіб, радник міського голови Степанія Сідляр і депутат Вишгородської міської ради Валерій Виговський, який на значну суму закупив для шкіл і бібліотек м. Вишгорода книжки Історичного клубу “Холодний Яр”. Щира подяка організаторам і тим вишгородцям, які прагнуть пізнати героїчну історію нашої Батьківщини!
Козакам слава!
Історичний клуб “Холодний Яр”
На світлинах – “Запорозька Січ” Юхима Божка, м. Заліщики, весна 1919 р. та картина хорунжого Теодора Грінченка “Гордієнківці по дорозі в околиці м. Умані після здобуття Ставища Запорожською групою від денікінців”.
|
