Багацько легенд і казок породив Зімовий Похід... Але найбільше вражаючими, найбільше фантастичними, безумовно, є ті, які уявляють собою чисту правду... Та інакше й бути не могло, бо сам цей похід є така дійсність, яка сміло може сперечатися з витвором самої вільної, самої глибокої фантазії...
Перші числа квітня... Армія У. Н. Р. – на Херсонщині... Запорожська дивізія займає район села Глодоси.
Третій сотні імені Сагайдачного 2-го Запорожського кінного полку наказано зайняти село Нове-Красну, що поблизу стації Капустяни.
Ніч... Тихо виступила сотня з села Ляхова й прямує на Ново-Красну...
На віддалі одної верстви від села командір зупиняв сотню й призначив роз’їзд, який мав зробити розвідку в село...
В склад роз’їзду увійшли козаки Пиріг Грицько, Макаренко Іван, Савченко Іван, Смирнів Дмитро і Галбин Пилип. Начальником призначено Пасічниченка Данила. Дається розвідникам певні інструкції – і хлопці вирушають...
Озвався Данило:
– Чекайте, хлопці... Так у нас нічого не вийде... Треба щось пригадати... От що зробимо... За мною, тільки тихо...
Козак Пасічниченко звертає з дороги й їде навпростець до села... От вже й городи...
– Стій! Злазьте з коней... За мною!
Коні доручено стерегти одному козакові, а решта сміло через городи йде в село...
Гавкнув пес... Але це безпечно: “товаріщі”, мовляв, шукають, де ночувати...
Зайшли в одне подвір’я – нікого. В друге – тачанка; на ній кулемет. Варти нема.
Стук... стук... стук...
– Дядьку, відчиніть!
– Хто там такий? У мене вже є...
– Та вийдіть, добродію...
– От лихо мені з вами...
Дядько виходить на подвір’я...
– Тихо, дядьку... Ми – не большовики, ми – українці... Що, багато їх у вас?
– Та 4 кулеметники...
– А взагалі багато?
– Та досить...
– Ну, от що... ви, дядьку, мовчіть... Ми зараз заберемо кулемета.
– Так чекайте, хлопці... Я піду до хати й буду стежити... Коли хто прокинеться…
– Оце добре... А ти, Макаренко, ставай біля вікна і даси знати, коли що...
Все зроблено в одну хвилину. Зняли з тачанки кулемета, забрали стрілки з набоями – і тихо всі направилися до коней. От вони... Хропуть – почули своїх хазяїнів... Миттю уставили кулемета – і почалося щось фантастичне... Тріщить кулемет, бігають большовики, навіть в одній білизні вискакують з хат... І все з села тікає, тікає кудись – далі від кулемета...
Післали зв’язкового... Сотня кинулася до села, але ворога вже там не було... Почали збирати трофеї: сотні півтори рушниць, 3 фіри набоїв, 3 – 4 фіри з награбованим селянським майном (жіноче вбрання, чоботи і т. д.), обоз з харчами...
Сотня тільки дивувалася, коли побачили все...
Та хіба ж і не дивне те, що зробили шестеро козаків, єдиною зброєю яких була сміливість і відвага?!
Іван ЗУБЕНКО
Дж.: Зубенко І. Наші лицарі й мученики (збірка перша). – Каліш: друкарня Культ.-Осв. Відділу ІІІ Залізної дивізії, 1922.
Особливості мови збережено. Публікація Юрія Юзича |
