Польська, російсько-радянська та єврейська історіографії створили складний клубок напівправди і відвертої неправди про наше минуле. Українська ж історіографія, яка тільки стає на ноги, піддається потужному впливу недоброзичливих чужинців, які намагаються звести на манівці наших науковців, змусити їх (зокрема через гранти) приєднатися до їхніх антинаукових концепцій висвітлення трагічних для них фрагментів української історії.
Ми ж писатимемо власну історію самі, не покликаючись на творчість чужих “науковців”, що намагаються виправдати панування своїх націй на нашій землі та коїти злочини проти автохтонного українського населення, яке прагнуло жити своєю правдою, своїм законом, своїм звичаєм. Ми відтворюватимемо рідну історію, не використовуючи пропагандистську термінологію зазіхачів на наші землі.
Не “бунтарями”, “свавільниками” чи “різунами” були українці, які впродовж кількох століть зі зброєю в руках боролися за власну державність. Вони були лицарями, героями, звитяжцями.
Українська козацька держава Військо Запорозьке стала повноправним суб’єктом міжнародних відносин завдяки діяльності гетьмана Богдана Хмельницького. Впродовж багатьох наступних років вона у вогні повстань проти окупаційних польської й московської влад намагалася захистити свою державну незалежність.
250 років тому розпочалася Коліївщина – останнє велике повстання, провід якого намагався силою зброї відновити споконвічні козацькі звичаї, проголошені Богданом Хмельницьким і закріплені в першій європейській конституції Пилипом Орликом.
Повстанці називалися запорожцями, вважаючи себе громадянами Війська Запорозького, зокрема й покозачені селяни. У великому Національно-визвольному повстанні 1768 року брала участь і покозачена руська (українська) православна шляхта. Тому й радянське визначення “селянське повстання”, на мою думку, неправильне.
Запорожці билися передусім за волю проти ляхів, а не проти шляхти як такої, бо в рядах Війська Запорозького було багато православної шляхти, бо й Богдан Хмельницький та Данило Нечай були шляхтичами. Тому й Національно-визвольну боротьбу нашого народу за свободу та відновлення Української козацької держави хибно називати антишляхетською. Всі стани нашого народу билися тоді проти лядської неволі.
Війна завжди жорстока, а відповідальність за її наслідки лежить, безумовно, на окупантах. Щодо євреїв, то вони стали на бік поляків і тому були супротивником. “А на війні як на війні!”
Вислів “уманська різанина”, на мою думку, тенденційний, бо жертв події було небагато, до того ж були жертви з обох боків.
Умань залишилася єврейським містечком. Аж тепер, слава Богу, стала містом українським.
Станіслав НЕЧАЙ |
