Полковник барон Сергій Вальдштайн народився 22 вересня 1888 р. в Києві. У 1905 р. скінчив Першу київську гімназію, у 1909-му – Політехнічний інститут у Берліні, а в 1910-му – додатково в Києві. Восени 1910 року був покликаний до російської армії, перебував у Лейб-гвардії Уланському полку, у 1912 р. в ранзі корнета скінчив Миколаївську кавалерійську військову школу, а в 1913-му – курс військових пілотів і як пілот брав участь у Першій світовій війні.
У травні 1917 р. полковник С. Вальдштайн почав українізувати ескадрон, у якому перебував, а потім і цілий Лейб-гвардії Уланський полк, з якого було створено 2-й кінний полк Запорозького війська ім. кошового отамана І. Сірка. З цим полком на наказ Головного отамана Симона Петлюри в листопаді 1917 р. він прибув до Одеси.
“30 листопада 1917 р. ранком, – читаємо в рукописі Покійного, – я зайшов до Української Ради м. Одеси, що в той час містилася в Англійському клубі, щоб представитись військовому комісарові Одеської військової округи, яким був тоді Поплавко. Там зустрів я мого старого знайомого по партії – Володимира Чехівського і старого українського діяча доктора Луценка, голову Української Ради в Одесі. З розмов з ними мені стало зрозумілим, чому Симон Петлюра наказав мені виїхати з полком до Одеси.
Большевики ретельно підготовлялися до захоплення влади в свої руки, чого не довелося довго чекати, бо вже вранці 1 грудня 1917 р. червона гвардія на Куликовському полі розпочала бій з українськими частинами. Ці останні складалися з 1-го кінного Гайдамацького полку під командою полк. Продьми, 2-го Гайдамацького полку під командою Бонч-Осмоловського і 3-го пішого Гайдамацького полку. Бої тривали до 3 грудня. Збольшевичені матроси “Алмаза” оголосили невтралітет, зайнявши позиції біля кафе “Робіна”, бо їхні кораблі стояли на внутрішньому рейді одеського порту, а українізований дредноут “Воля” і міноносець “Звонкій” були на зовнішньому рейді, на них повівали синьо-жовті прапори, і вони фактично стримували “красу і гордість революції виступити активно по боці червоної гвардії”.
Мене призначили обороняти Одеську українську раду. 3 грудня до Ради приїхали делегати від жидівського Бунду пп. Рузер і Хмельницький та запропонували припинити бої. На жаль, наші політичні діячі на це погодилися, хоч козацтво було іншої думки...
1 січня 1918 р. я був викликаний до штабу, де були присутні Поплавко, В. Чехівський і д-р Луценко, які поінформували мене, що передбачається поновний збройний виступ большевиків, який має на меті захоплення влади в Одесі, і що червона гвардія очікує прибуття до Одеси збольшевиченого автопанцерного дивізіону, який вже прибув до Акермана з Румунського фронту. Мені було дано завдання або знищити цей дивізіон, або захопити його і привезти до Одеси. В ніч з 4 на 5 січня я це завдання виконав. Коли я після цього зголосився до штабу Одеської Військової Округи, то там замісць військового комісара Поплавка застав нового командуючого округою, яким був добре знайомий мені ще з 1913 року полковник гвардії Михайло Омелянович-Павленко, пізніший командарм УНР і генерал-полковник…”
Бої з червоними за Одесу в днях 14 – 17 січня 1918 р., внаслідок яких довелося залишити Одесу, короткий побут у Києві, поворот до Одеси, активна участь у підготовці повстання проти Гетьмана і в боях з денікінцями аж до моменту евакуації аліянтських військових сил з Одеси – це дальший вояцький шлях полковника С. Вальдштайна на одеському відтинку боротьби за Україну.
Залишивши вдруге Одесу, полковник С. Вальдштайн короткий час перебуває в Галичині, а потім знову повертається на Київщину, де організує кінний загін ім. кошового отамана І. Сірка, на чолі якого на початку 1920 р. провадить низку боїв з червоними і білими російськими війковими з’єднаннями, а потім у районі Нової Ушиці вливається в лави 3-ї Залізної стрілецької дивізії.
В жовтні 1920 р. з огляду на стан здоров’я полковник С. Вальдштайн був звільнений від військової служби і прикомандирований до Міністерства закордонних справ як дипломатичний кур’єр та висланий до Італії.
Повне прізвище Покійного – барон Сергій Вальдштайн фон Крейцшеіних. Деякий час, щоб не наражувати на небезпеку своїх рідних, що в той час перебували в Північній Росії, він уживав псевдонім “отаман Сірко”. Але це не помогло, бо в 1923 р., перебуваючи вже в Італії, він одержав певні відомості, що його батько і мати були заарештовані й вивезені невідомо куди і що в Мурманську 1922 р. був розстріляний його молодший брат, також і решта родини зникла невідомо куди.
Не виконали б ми свого побратимського обов’язку супроти покійного побратима, оскільки б не згадали тут його активної діяльности на громадському відтинку на еміграції. Св. пам. полковник С. Вальдштайн був одним із засновників Союзу бувших українських вояків у Канаді і протягом перших 15-ти літ існування союзу був його комендантом. Він старався згуртувати в рамах союзу вояцькі сили, розкидані по розлеглих теренах Канади, пов’язати їх з військовою еміграцією в інших країнах, і передовсім у Європі, натхнути життя союзу ідейним вояцьким змістом, у якому завжди домінували в інтереси Української визвольної боротьби.
Будучи довший час також комендантом 1-ї Станиці СБУВ, старався, щоб його монтреальська станиця завжди була першою у виконанні всіх обов’язків, які покладав на неї статут, директиви проводу СБУВ та інтереси української спільноти у Канаді. В останніх роках свого життя очолював також монтреальські відділи Товариства українських інженерів і Товариства сприяння УНРаді.
Над свіжою Його могилою (помер 1967 р. – Ред.) склонімо низько наші чола і назавжди збережімо пам’ять про нього у наших серцях!
І. ЛИПОВЕЦЬКИЙ
І. Липовецький. Полковник Сергій Вальдштайн // Дороговказ: орган вояцької думки і чину. – Торонто, 1967. – Серпень – вересень. – Ч. 17 (36). – С. 19 – 20.
|
